Особливості казок Салтыкова-Щедріна

Жанр казки у Творчості М. Е. Салтыкова-Щедріна становить особливий шар, що з’явився своєрідним підсумком творчості сатирика. Засновані на західноєвропейській і національній російській літературній традиціях, казки Салтыкова-Щедріна самобутні й не схожі ні на які інші. У них сплітається воєдино фантастичн і реальне, комічний і трагічне, широко використовується гротеск, гіпербола, іронія, дивно проявляється мистецтво Езопової мови, фольклорні традиції: виявляє себе істинно народне світорозуміння, виражене в авторських поданнях про добро

й зло, убогості й багатстві, суді правому й неправому й про неминуче торжество розуму й справедливості. У казках ми зустрічаємо типових для Щедріна героїв. Тут і тупі, люті, неосвічені правителі народу (“Ведмідь на воєводстві”), тут і народ, могутній, працьовитий, талановитий, але разом з тим покірний своїм гнобителям (“Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”, “Коняга”).

Герої цих казок зображені як маски-символи, об’єднані в збірні образи соціальних типів. Висвітлюючи злободенні питання російського життя, автор створює гостро сатиричні добутки в період з 1880 по 1886 рік. Звертаючись

до усної народної творчості, письменник збагачує фольклорні сюжети новим змістом, що призиває до боротьби з існуючим режимом. Під видом тварин і птахів їм зображуються представники різних суспільних груп. У казці “Ведмідь на воєводстві” алегорично зображується падіння самодержавного ладу в Росії в результаті бунту

Образи лісових Топтыгиных, що роблять у лісових нетрях “дрібні, срамные злодіяння” або “великі кровопролиття”, як не можна більш точно відтворюють саму сутність деспотичного ладу. У казках у своєрідній формі Щедрін ставить важливі питання російського соціально-економічного життя. Самий загальний мотив щедринских казок це думка про непримиренність інтересів трудового народу і його визискувачів

Так, у казці “Дикий поміщик”, використовуючи всі відтінки комічного, Щедрін зображує недоладну фігуру “дикого поміщика”, що за рахунок народної праці перетворився в паразита. Поміщик, що живе за рахунок селян, нехтує їх, ненавидить, не може “виносити холопьего духу”. Вог виконує бажання поміщика, мужики зникають із маєтку. Застосовуючи такий засіб художнього зображення, як гіпербола, Щедрін показує, як людина, поміщик, перетворюється в дика тварина, що харчується мухоморами. Подальше здичавіння поміщика здобуває фантастичний, гротескний характер

Спочатку він “обростив волоссями-нігті в нього зробилися, як залізні… ходив усе більше рачки… Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки

Але хвоста ще не придбав”. Одночасно з поміщиком страждає й повітове місто (припинився підвіз продуктів з маєтку), і держава (комусь платити податі). Це свідчить про переконаність Щедріна в тім, що народ – творець основних матеріальних і духовних цінностей, поїльник і годувальник

В “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” Щедрін, використовуючи прийом фантастики, переносить двох генералів на незаселений острів. З їдкою іронією сатирик пише: “Служили генерали в якійсь реєстратурі; там народилися, виховали й зостарилися, отже, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали…” Два ні до чого не пристосованих генерала ледь не вмерли з голоду, тому що не могли добути собі їжу, тому що про їжу мали таке подання, що “булки в тім самому виді народяться, як їх ранком до кофею подають”.

Як раптом одному з них приходить думка: пошукати на острові мужика, який би кормил їх і все для них робив. Щедрін зображує мужика молодцем: все вміє, все знає, навіть суп у пригорщі зварить, підкреслює його спритність, народну кмітливість. Але в той же час і його не щадить сатирик. Генерали змушують цього здоровенного мужика вити собі мотузку, щоб не втік. І він покірно виконує наказ

А за те, що повертає генералів на Більшу Піддячу, одержує подяку: “чарку горілки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!” Зображуючи народ, Щедрін співчуває йому й одночасно засуджує його за довготерпіння й покірливість. Трохи іншу соціальну групу населення Росії малює сатирик у казці “Премудрий пискарь”. Використовуючи гоголівську традицію зображення “маленької людини” (“Шинель”), Щедрін малює образ до смерті переляканого обивателя, “бовдура, що не їсть, не п’є, нікого не бачить, ні з ким хліба-солі не водить і всі тільки распостылую життя свою береже”.

Обывателъ-Пискарь уважає основним сенсом життя гасло: “Вижити й щуці в хайло не потрапити”. Зміст щедринской алегорії, що зображує, звичайно, не рибу, а жалюгідного боягузливого чоловічка, полягає в словах: “Неправильно думають ті, які думають, що лише ті пискари можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні пискари”.

На відміну від сатири Гоголя, спрямованої на виховання особистості, її перетворення, сатира Щедріна нещадно викриває й розкриває всі пороки й недоліки як у людині, так і в суспільстві, тому його сатира носить соціальний характер. Казки Салтыкова-Щедріна воістину энциклопедичны, у них відбилося все російське суспільство в послереформенный період, а також всі суспільні й соціальні шари Росії. Використовуючи всі відтінки комічного, Щедрін разить ворогів зброєю сатири

Гнівне зле осміяння – одне з основних завдань казок Щедріна, а їхня неминуща цінність полягає в актуальності до цих пор


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особливості казок Салтыкова-Щедріна

Categories: Нові твори

Links