Роман М. Салтыкова-Щедріна “Добродії Головлевы” – суворий вирок кріпосництву

Роман М. Е. Салтыкова-Щедріна “Добродії Головлевы” коштує в ряді кращих добутків російських письменників, таких як Гоголь, Гончарів, Тургенєв, що зображували життя дворянства. У романі з величезною викривальною силою розкриті всі пороки суспільства, породжені в Росії пануванням поміщиків, у ньому показана нез-бежность морального й фізичного руйнування паразитичної особистості. Письменник зобразив історію морального опошле-ния й вимирання сімейства поміщиків Головлевых. Воно є збірним художнім образом, у якому автор узагальнив всі

типові риси побуту, вдач, психології поміщиків напередодні скасування кре-пісного права й після її. Читаючи роман, випробовуєш почуття глибокої не при-язни до його героям

Члени сім’ї постійно ворогують між собою, лаються через спадщину. Слова “бельбас”, “викинув”, “мерзотник”, “негідник”, “негідник” були обыч-ными в цьому сімействі. У чому ж справа? Може бути, їхнє життя повне тягот і позбавлень, тому вони так ожесто-чились?

Зовсім ні. Будинок – повна чаша. Орися Петрівна – глава сімейства, все своє життя поклавши-шая на “округлення” володінь

Ця владна жінка протягом

тривалого часу одноосібно керувала великим маєтком і завдяки своїй енергії зуміла удесятерити особистий стан. Пристрасть до нагромадження взяли в Орисі Петрівні верх над материнськими чув-ствами. Наприклад, її реакцію на смерть дочки Сал-Тыков-Щедрін показує як почуття невдоволення насамперед тим, що покійниця залишила їй “своїх двох щенят”.

Таке відношення Орисі Петрівни до власної дочки й внучок. Не краще вона відносить-ся й до синів, заохочуючи їх до лицемірства, наушниче-ству заради “кращого шматка на блюді”. Діти розділялися на “мазунчиків” і “осоружних”.

Міняючи мазунчиків і розбещуючи їх таким відношенням, мати заглушала в них природне почуття любові до батьків. Фізичне покарання дітей було звичайним явищем у сім’ї. І все це робиться начебто заради сімейного благополуччя, тобто для блага цих же дітей, яких Орися Петрівна спотворила своїм вихованням

Зовсім забитий і пішов у себе ” Пашка-Тихоня”; прожив куплений йому матір’ю будинок у Москві й тепер животіє ” Степанко-Бельбас, посты-лый син”; “на кислому молоці й попсованої солони-не” виховуються сирітки-онученята. Такі випереди-тельные підсумки поміщицького виховання. Від глави до глави малює Салтиков-Щедрін картини тиранії, морального каліцтва, що випливають одна за дру-гой смертей членів головлевского сімейства. Замкнений у задушливій і брудній кімнаті, позбавлений навіть одягу і їжі, спився про самітність Степанк-бельбас

Умер Павло, маєтком якого негайно заволодів Иудушка Головлев. Трагічно зложилося життя спадкоємців Орисі, чиє знівечене дитинство і юність штовхнули їх на шлях розпусти й загибелі. Наприкінці життя перед Орисею Пет-Рівної з’являються підсумки її діяльності, що була підпорядкована безсердечній корисливості й формирова-нию “нелюдів”. Найстрашніший з них – Порфирій, ще в дитинстві прозваний Иудушкой.

Деспотична обстановка в сім’ї привела до того, що Порфиша навчився прикиды-ваться ласкавим синком, підлещувався перед матір’ю, ле-безмул, показував, що він – “весь слухняність і віддана-ность”. Удавана шанобливість заради одержання кращого шматка або запобігання покарання зробила Иудуш-Ку лицеміром. Риси корисливості розвилися в ньому до межі. Він поступово прибрав до рук всі капітали матері, прирік цю колись грізну й владну господарку головлевской сім’ї на самітність і сам зробився вла-стелином всіх головлевских багатств

Письменник неодноразово порівнює Иудушку з пау-кому, що ссе кров своїх жертв. Иудушка – садист, він знаходить у стражданнях інших насолода. Його вдача-ственное збідніння так велике, що без найменшого з-дрогания, прикриваючи ласкавими мовленнями своє щире “я”, Иудушка прирікає на загибель по черзі кожного із трьох своїх синів – Володимира, Петра й младен-ца Володьку. Иудушка – пустослов. Він “зудил, набридав, тиранив” своїми мовленнями навколишніх

Він міг словами, як ска-зал про нього один селянин, “згноїти людини”. По оп-ределению Салтыкова-Щедрина, Иудушка не просто говорить, а виливає “маси словесного гною”. Свої зло-дійства Иудушка робить як самі звичайні справи, “потихонечку до полегонечку”, а що найжахливіше – “за законом”. Так письменник показував захищеність Иудушки-Кровожера законами влади й релігії. Адже він з більшим мистецтвом користувався такими пропис-ными істинами, як шанування сім’ї, релігії й зако-на. І хоча всі вважають його кровожером, маючи повне на те право, він може заперечити їм, що юридично він діє зовсім правильно.

Письменник показав в особі Иудушки людини ничтож-ного, недоумкуватого, нікчемного. Але разом з тим це уособлення незначності тримає в підпорядкуванні й страху навколишніх, доводить їх до загибелі, і происхо-дит це тому, що незначність Иудушки і йому подоб-ных опирається на кріпосницьку мораль, на закон і релігію. У своєму творі Салтиков-Щедрін ра-зоблачает власників-визискувачів взагалі, обітри-цая соціальні й політичні принципи дворянсько-буржуазного суспільства, виносить смертний вирок ис-торически приреченому)’ класу поміщиків-кріпосників


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роман М. Салтыкова-Щедріна “Добродії Головлевы” – суворий вирок кріпосництву

Categories: Нові твори

Links