“Реалізація образів у кіноповісті Олександра Довженка “Україна в огні”
Усе прекрасне, що є в українському етносі, Довженко втілив у величних образах жінок. Усі вони без винятку трагічні, і всі уособлюютьі конкретизують образ України. Це – Берегиня роду Тетяна Запорожчиха, її дочка Олеся, подруга Олесі – Христя Хутірна, Мотря Левчиха та ін. Мабуть, ідеал української дівчини в повісті – Олеся. Красива, чепурна, невсипуща й скромна, цнотлива й співуча. Взагалі вона була “тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою чесним родом”. Олеся, патріотка своєї нації, глибоко
Усі жіночі образи повісті трагедійні, але найтрагічніші серед них – Христі Хутірної, яку привселюдно в партизанському загоні засуджено за щирість і правду. До вічної ганьби підсудна прирікає своїх обвинувачів. На запитання, чи будуть німці у селі, майбутній прокурор відповів, що воно провокаційне. “От я й осталась під німцем, повія й стерво. От ви чисті, а я ні.
Якщо Олеся уособлює поетичну душу України, то Христя – її трагічну долю.
Образ України в повісті втілює й чоловіча стать. Сила й мужність характерні для чоловіків родини Запорожців. Це люди козацького гарту, нащадки славних запорожців. Лаврін не лише виграв битву за своє життя, а й запалив жагою до свободи всіх у таборі.
Не до жартів, коли Україна в огні, коли твоя земля горить-палає й котиться у прірву. І все ж одну з провідних рис вдачі українців – гумористичність – не спроможні здолати навіть найближчі жахи. “І вмираючи жартує” – це сказано про українця. Найбільше жартує не лише словами, а й діє з гумором Мина Товченюк. Жартує навіть під шибеницею, а коли в село ввірвались партизани, Мина “знявши петлю, починає по-хазяйськи складати вірьовку”. Оживає і в цьому персонажі козацька звитяга.
Поступово, у прекрасних краєвидах і пожежах, у ліричних зверненнях до української землі, в образах чоловіків і жінок, дітей і старих постає перед нами Довженкова Україна “в фантасмагоричній пекельній круговерті війни”. Україна, у якій Довженко, здається, готовий був змагатися за кожну скривджену душу. Бо ця війна – жахіття, яке “не забудуть і потомки в віках” бо це така наруга над українським народом, таке горе, яке “лежить за межами обурення і відчаю”.
Але великий гуманіст стверджує, що й ці рани можна загоїти, бо народ, який “звик тисячоліттями до сіяння, до життєтворення у всьому”, такий народ безсмертний.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)