Образ дороги в добутках російської літератури XIX століття (“Заметіль”, “Капітанська дочка” А. С. Пушкіна, “Герой нашого часу М. Ю. Лермонтова)

1. Значення образа дороги в літературі. 2. Дорога в добутках А. С. Пушкін. 3. Дорога в добутках М. Ю. Лермонтова.. Виходжу один я на дорогу; Крізь туман кременистий шлях блищить; Ніч тиха. Пустеля внемлет богові, И зірка зі звездою говорить.

М. Ю. Лермонтов Образ дороги є в літературі одним з найстарших не тільки в російській літературі, але й у світовий. стрічка, Що Веде вдалину, дороги й застигла архітектура будинку – це образи пошуку й спокою, майбутнього й минулого, між якими затиснутий коротка мить сьогодення. Очевидно, що два ці образи –

дорога й будинок – нерозривно зв’язані у свідомості людини. У міфології й літературі стародавності образ дороги грав украй важливу роль Згадаємо “Одиссею” Гомера, герой якої мандрують довгі роки, перш ніж йому вдається повернутися додому. Практично всі великі герої відправляються в шлях.

Під час мандрівок вони роблять більшість своїх подвигів. Не є виключенням і герої російських билин: Ілля Муромець, тридцять три роки просидевший удома, по шляху в Київ перемагає поодинці величезне військо й Солов’я-Розбійника. Природно, що в процесі історичного розвитку суспільства образ дороги в літературі й свідомості

людей перетерплювала ті або інші зміни. Однак він не втратив, та й не міг втратити своєї значимості По-перше, люди, як раніше, подорожували, переїжджали з одного місця на інше, у шляху з ними відбувалися які-небудь події, які могли стати матеріалом для письменника.

По-друге, дорогу можна розуміти не тільки у вузькому змісті як відрізок шляху, що зв’язує дві крапки, але і як людське життя. Звичайно, якщо підходити із цієї точки зору, можна затверджувати, що образ дороги як життєвого шляху людини присутній у будь-якому літературному творі. Однак зупинимося на більше вузькому підході до розуміння образа дороги й розглянемо на декількох прикладах, як осмислювали цей образ письменники XIX століття. Повість “Заметіль” А. З. Пушкіна звичайно ж добре відома всім. Складаючи цю повість, Пушкіна хотів посміятися над модними в той час сюжетами любовних романів.

Але це зовсім не означає, що добуток позбавлений глибокого змісту. Разючий по своїй виразності й силі образ дороги – дороги, як долі, що веде людину, показує нам Пушкін! Справді заметіль застала в шляху обох молодих людей Володимира й Бурмина. Здавалося б, дорога до церкви, де чекає його Маша – це дорога Володимира, адже вони люблять один одного й твердо мають намір обвінчатися всупереч волі батьків дівчини.

“Але ледь Володимир виїхав за околицю в поле, як піднявся вітер і зробилася така заметіль, що він нічого не взвидел”. Начебто нічого незвичайного: у сильну заметіль, звичайно, важко щось розглянути. Чи варто дивуватися, що парубок збився з дороги? Однак от що говорить про свою подорож у ту ж заметіль Бурмин: “Бура не вщухала; я побачив вогник і велів їхати туди”. Варто звернути увагу на це розходження в описі дороги Володимира й Бурмина: одному немов хтось заважає, іншому, навпаки, указує шлях.

На користь цього говорить і інше – незважаючи на заметіль, Бурмин почував, що повинен їхати. Те, Що Веде – так називали це непояснене відчуття древні мудреці Північної Європи. “… Піднялася жахлива заметіль, і доглядач і ямщики радили мені перечекати Я їх послухався, але незрозуміле занепокоєння опанувало мною; здавалося, хтось мене так і штовхав”. Отже, ми бачимо, що в “Заметілі” Пушкіна образ дороги не втратив того містичного ореола, яким він був овіяний у міфах і легендах стародавності.

У повісті Пушкіна дорога як би веде одного з героїв, у той же час ховаючись від іншого; вона, немов нитка долі, що прядуть богині для кожної людини, у що в стародавності вірили багато народів. Подібний же образ дороги ми знаходимо й в іншому творі Пушкіна – романі “Капітанська дочка”. У дорозі Петро Гринев зустрічається з офіцером Іваном Зуриним і з випадним козаком Омеляном Пугачовим. Ці люди пізніше знову зустрінуть на життєвому шляху парубка й зіграють у його долі важливу роль. Особливо це ставиться до Пугачова, що, пам’ятаючи добре відношення молодого пана, збереже йому життя при узятті Білогірської міцності, а потім і допоможе йому визволити його улюблену.

Цікаво відзначити, що зустріч Петра Гринева з майбутнім керівником народного повстання відбулася під час сильної заметілі, однак невідомий бурлака, у якому лише згодом парубок і його вірний слуга довідаються грізного Пугачова, легко знаходить дорогу. “Де ти бачиш дорогу? “, – із сумнівом запитує в нього ямщик, що везе молодого офіцера. Всі навкруги занесено снігом, і побачити дорогу, дійсно, навряд чи можливо. Але бурлака знаходить її зовсім інакше.

Він пропонує небагато перечекати, поки проясниться: “… тоді знайдемо дорогу по зірках”. Зачувши димок, він робить висновок, що неподалік повинне бути людське житло й виявляється прав. Дорогу необов’язково бачити як, що тікає до обрію смужку, землі, її можна знайти завдяки знакам, на які більшість людей не обертають належної уваги Отже, ми знову виявляємо відгомін найдавніших подань про дорогу, як про долю людини.

Ті, з ким герой зустрів випадково, дуже вплинуть на все його майбутнє. Але звернемося до розгляду образа дороги в романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”. Глава “Бела” починається словами автора: “Я їхав на перекладних з Тифлиса”. Під час подорожі по гірських стежках автор знайомиться з Максимом Максимичем, що розповідає йому історію про свого приятеля Печорине й черкеській князівні Беле. Також автор робить безліч шляхових спостережень за поводженням ямщиков і тих осетин, у саклі яких йому й Максимові Максі^-мукаю довелося зупинитися через заметіль, любується дикою красою кавказьких гір, міркує про побачен і почутому й приходить до певних висновків.

У романі Лермонтова дорога з’являється саме як клаптевий візерунок з різноманітних подій і вражень, які можуть ставитися до різних періодів часу (зокрема, події, про які розповідає Максим Максимич, відбувалися кілька років назад). Неохайність осетинської саклі й утруднення, які випробовують мандрівники, піднімаючись по гірському схилі, читачеві не занадто впадають в око на тлі суворого романтичного пейзажу й оповідання про любов Бели й Печорина. Таким чином, у романі Лермонтова дорога виступає як суміш вражень, як місце, де він знайшов матеріал для свого добутку. Дорога, немов строкатий килим, на якому миготять долі людей і незворушних вершин гір: під час подорожі знаходять один одного автор і сюжет його добутку, як знаходили поле для подвигів і славу герої древніх легенд


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ дороги в добутках російської літератури XIX століття (“Заметіль”, “Капітанська дочка” А. С. Пушкіна, “Герой нашого часу М. Ю. Лермонтова)

Categories: Твори з української літератури

Links