Народ і добродії в казках М. Е. Салтыкова-Щедріна

М. Е. Салтыкова-Щедріна можна назвати одним з найбільших російських сатириків. У своїй Творчості він розвив традиції таких письменників, як Фонвізін, Крилов, Гоголь. Надзвичайно гострі й жовчні добутки письменника були спрямовані на викриття багатьох пороків сучасного йому суспільства. Він зображує цілий історичний час, зображує в могутніх згущеннях темних сторін життя, критикуемых і, що заперечуються в ім’я завжди присутніх, явно або приховано, ідеалів соціальної справедливості й світла. “Діагност наших суспільних зол і недуг” –

так озивалися про нього сучасники. Росія була повна протиріч, накопичених довгими роками кріпосного права

Життя дворянської сім’ї письменник прекрасно зобразило в “Панах Головлевых”, начальників і чиновників – в “Історії одного міста” і багатьох інших добутках. Але мені здається, що вершини виразності він досяг у своїх невеликих казках “для дітей неабиякого віку”. Саме відносини між народом і поміщиками, чиновниками стали основною темою багатьох добутків письменника, об’єднаних у циклі “Казки”.

Михайло Євграфович прекрасно вивчив життя чиновників, несправедливість порядків,

життя різних шарів суспільства. Будучи віце-губернатором, він мав можливість переконатися, що Російське госу дарство насамперед піклується про дворян, а не про народ, до якого сам перейнявся повагою. У казках М. Е. Салтыкова-Щедріна безліч самих різних типів панів: поміщиків, чиновників, купців і інших. Письменник їх зображує часто зовсім безпомічними, дурними, зарозумілими

От “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”. З їдкою іронією М. Е. Салтиков-Щедрін пише: “Служили генерали в якійсь реєстратурі… отже, нічого не розуміли

Навіть слів ніяких не знали”. Зрозуміло, ці генерали нічого не вміли робити, все життя проіснували за чужий рахунок, думаючи, що булки ростуть на деревах. Виявившись одні, вони ледь не вмерли

Мужик же показаний молодцем: все вміє, все може, навіть суп у пригорщі зварить. Але і його не щадить сатирик. Генерали змушують цього здоровенного чоловіка вити для себе мотузку, щоб не втік. І той покірно виконує наказ

Письменник бачить, що в мужику практично невигубна звичка підкорятися, він так само не представляє своє життя без пана, як і пан без нього. Якщо генерали виявилися на острові без мужика не зі своєї волі, то дикий поміщик, герой однойменної казки, увесь час мріяв позбутися від нестерпних мужиків, від яких іде дурний, холопий дух. Нарешті, мужицький мир зникає, і поміщик залишається один-одинешенек. І, як показує М. Е. Салтиков-Щедрін, починає дичавіти. “Весь він… обростив волоссями…

А пазурі в нього зробилися як залізні”. Натяк зовсім ясний: пан може відвертати ніс, але без селянина йому не прожити. Викриттю вищих шарів суспільства присвячені й такої казки, як “Ведмідь на воєводстві”, ” Орел-Меценат” і “Богатир”. У першої письменник висміює адміністративні принципи Росії, у другий – псевдопросветительство. У третьої письменник обрушує свою сатиру на всього суспільного лада Росії й уподібнює царат гниючому трупу мнимого богатиря

М. Е. Салтиков-Щедрін не випустить із уваги нічого. Створені ним образи поміщика, генерала, казкових вовків, лисиць, ведмедів і щук відкривають читачам щирі особи поміщиків, чиновників і нової буржуазії. Письменник показує їхню мниму великодушність: вовк обіцяла помилувати зайця, орел простити мишу

Але письменник ниспровергает усе, що може приспати пильність жертв: “Орли суть орли, тільки й усього. Вони хижі, м’ясоїдні, . хлібосольством не займаються, але розбійничають, а у вільне від розбою час дрімають”. Одним з найважливіших прийомів характеристики соціальних типів у казках М. Е. Салтыкова-Щедріна стають зоологизмы. Письменник орієнтується на народну казкову й баєчну традицію, використовує звичні читачам образи

Які ж тварини стають панами? Царські сановники перетворяться в казкових ведмедів, що лютують у лісовій хащі. Поміщик схожий на дикого звіра. Народ же – це замучений, забитий узкогрудый коняга, все життя якого проходить у безпросвітній праці й марних спробах знайти правду, подібно чолобитнику-воронові-чолобитникові

Джерелом роздумів письменника стає дивний контраст між звичкою народу безмовно переносити труднощі, пасивністю й величезною духовною стійкістю. Казки письменника повні нарікань, що народ занадто терплячий, забитий і темний. Він намагається показати, що сили, що коштують над народом, жорстокі, але не такі вуж страшні. Він навіть показує, що опір можливо: у казці “Ведмідь на воєводстві” зображений Ведмідь, що своїми нескінченними погромами вивів мужиків з терпіння, і вони посадили його на рогатину, “здерли шкіру”.

М. Е. Салтиков-Щедрін намагається знайти джерела звільнення в самому народі, але сумнівається в тім, що народ зуміє усвідомити свою силу. Допомогти народу – от основне завдання письменника


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Народ і добродії в казках М. Е. Салтыкова-Щедріна

Categories: Нові твори

Links