Тема твору поета й поезії ліриці А. С. Пушкіна
У лірику А. С. Пушкіна Тема твору поета й поезії займає дуже важливе місце. Цілком зрозумілий інтерес Пушкіна до цієї Теми. Один з гениальнейших поетів світового значення, прекрасно знайомий з поезією всіх часів і народів, все своє життя посвятивший поетичній творчості, вона написав більше десятка віршів, що розкривають із різних сторін тему поета й поезії. “Розмова книгопродавца з поетом”, “Пророк”, “Поет”, “Поет і юрба”, “Поетові”, “Луна”, “Пам’ятник” – от найважливіші вірші Пушкіна на цю тему
Хто
Розглядаючи цю тему в лірику Пушкіна, мені здається, що насамперед потрібно звернутися до його шедевра “Пророк”. Це вірш, написаний в 1826 році, розповідає читачеві про духовні якості й призначення поета. Назва й зміст добутку говорять нам про використання Пушкіним біблійної легенди про пророка Исайе, що перебуває в розпачі, бачачи порочність людей, і почуває себе опоганеним. Герой вірша перебуває в пригнобленому
Перстами легенями, як сон,
Моїх зіниць торкнувся він
Отверзлися віщі зіниці,
Як у переляканої орлиці
А далі:
Моїх вух торкнувся він, –
И їх наповнив шум і дзенькіт:
И почув я неба содроганье,
И горний ангелів поле,
И гад морських підводний хід,
И далекої лози прозябанье
Тепер поет обдарований тонким почуттям сприйняття життя, воно врятовано від сумнівів і страху, але цього мало:
И він мені груди розсікли мечем,
И серце трепетне вийняв,
И угль, що палає вогнем,
У груди отверстую водвинул
Отже, поет, на думку Пушкіна, повинен прагнути до знання й моральної чистоти, він повинен мати геніальну прозорливість, здатністю бачити й розуміти те, що часто недоступно звичайним людям, а головне, даром мовлення, душею, здатної глибоко почувати й переживати. можливості, Що Відкрилися для поета, з одного боку, піднімають його над людьми, а з інший, – покладають на нього важке завдання. Його місія – “дієсловом палити серця людей”, тобто нести людям правду, боротися зі злом, сприяти прогресу життя, будити в душі людини краще, що є внем.
Вірш “Луна” також немаловажна розглянути для більше ясного розуміння думок Пушкіна про поета. Написане в 1831 році, воно відбиває настрій поета в момент найбільшого загострення відносин його із дворянським суспільством. Поет почуває себе самотнім серед порожніх людей, зайнятих погонею за незначними цілями. Світське суспільство не розуміло й не цінувало творчої діяльності поета, було чужо й вороже йому
Весь вірш – це як би одне велике порівняння: поет подібний до луни. Як луна відгукується на всі звуки миру, так і поет відбиває у своїй творчості всі явища навколишнього його життя. Але, подібно ж луні, поет не знаходить відгуку своїм закликам
21 серпня 1836 року Пушкін написав вірш “Пам’ятник”. Це добуток як би є поетичним вираженням багаторічних роздумів геніального поета над питаннями про призначення мистецтва, про істотні сторони своєї творчості, про свої заслуги перед Батьківщиною й народом. Він говорить про те, що до його “нерукотворного пам’ятника” “не заросте народна стежка”, тобто народ буде звертатися до його добутків як до невичерпного джерела ідейно – моральних і художніх цінностей. Великий поет уважає, що його відповідальна місія виконана:
И довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив?
Що в моє жорстоке століття восславил я волю
И милість до занепалого призивався
Поет звертався до всіх народів своєї Батьківщини як до рівних членів однієї сім’ї (“і назве мене всяк сущий у ній Мова. І гордий онук слов’ян, і фін, і нині дикої тунгус, і друг степів калмик”).
Пам’ятник поета піднісся над “главою непокірливої” вище Олександрійського стовпа. Пушкіна мав право говорити про це. Ніякі переслідування уряду і його служників не зломили волелюбних поглядів
В ідейно – художнім відношенні “Пам’ятник” Пушкіна коштує незмірно вище, ніж вірша на ту ж тему, створені попередниками поета (Гораций, Ломоносов, Державін). Наскільки значніше в суспільно – політичних відносинах заслуги Поета (з великої букви Поета!) перед народом, відзначені їм у своєму “Пам’ятнику”: боротьба за волю, захист пригноблених (“занепалих”), виховання “добрих почуттів”.
Отже, твердість, рішучість, вимогливість, презирство до “суду дурня”, до нагород і почестей – от ті якості, які Пушкін уважає обов’язковими для всіх поетів. Поет чує увесь світ і повинен бути глухий тільки до думки “непосвячених”. Саме вірність цим принципам і веде його до безсмертя. Вірш “Пам’ятник” є заповітом російської поезії:
Веленью божию, про муза, будь слухняна,
Образи не страшачись, не вимагаючи вінця;
Хвалу й наклеп приемли равнодушно
И не заперечуй дурня
(2 votes, average: 2.50 out of 5)