Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі

Флейтою плаче серце до вас,
Сопілкою схлипує:
Покинуті. Пасерби долі.
Любі. Рідні. Безвольні.

Зараз не вперше, а в сотий раз
Я одкриваю для вас
Десятилітні болі мої
На рідній чужині…
А з ними разом – тисячолітні
Страждання мої – болі людини
В хащах і пущах землі.

До вас, безпорадні, до вас,
З віковічних тенет
Кличе ввесь час
Вільний поет:

Люди! Брати з тавром на чолі,
Робітники – раби землі,
Повстати час,
Порвіть же враз
Ганебні пута.

Ловлю ваш запит очима:
Що за

причина?
Звідки цей біль,
Цей журний мотив
У світі?

Друзі! Брати! Звідкіля –
Відповідаю – не я.
З ваших хат, з ваших піль,
З фабрик, і з шахт, і з городів…
То плаче ваша земля,
То вашого рабства мотив.

Хай крапле крапля по краплі
Плач мій на плащ
Вулиць і площ,
Наче осінній дощ,
У ваші серця.

Ваші серця – з кров’ю мерця.
Порозривалися нерви,
Що сполучали нас.
І я… І ви – наче засохли,
Наче померли враз.

Погасли сили,
Порожні жили.
Засох мозок кісток…
Ви мій шлях загубили.
Я – ваш крок.

Криком сопілки кличу до вас:


До спілки час! До спілки.
Ми ж потратили стільки…
Але станемо в спільну лаву,
Станемо щільно й порвемо
Чужої держави ржаве ярмо,
Що довго на шиї держали…

І створимо вільну спілку,
Таку, як тут, –
без панських пут і тенет
Ви – незаможний люд,
І я – ваш тривожний поет.

1922.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі

Categories: Твори з української літератури

Links