Погляд на завдання поета й роль поезії в лірику О. С. Пушкіна 1826-1831 років

1. Історичні особливості періоду. 2. Тема “пророчого” призначення поета. 3. Взаємини поета й суспільства в лірику. Як відомо, 14 грудня 1825 року на Сенатській площі в Петербурзі відбулося повстання декабристів, що було подавлено урядовими військами.

Незадовго до повстання помер імператор Олександр І, і на престол зійшов його брат Микола. А. З. Пушкін у цей час перебував у посиланні в селі Михайлівськім. Воцаріння нового імператора, з одного боку, вселило поетові надію на повернення з посилання, з інший же, Пушкін співчував декабристам, з

багатьма з яких перебував у дружніх відносинах.

Добре відомі були вільнолюбні вірші письменника, які легко можна було витлумачити в дусі декабристських ідей, так що положення поета залишалося досить невизначеним до осені 1826 року, коли відбулася особиста бесіда із царем. Микола І, що високо оцінив творчий геній Пушкіна, взяв на собі цензуру добутків поета. Природно у відповідь Пушкін зобов’язалася проявляти певну стриманість стосовно нової влади Однак Пушкін не відмовився від співчутливого відношення до декабристів, навпаки, він сподівався, що доброзичливість монарха до його творчості допоможе полегшити доля

друзів. Особливості пушкінської суспільної позиції в цей період часу привели до цікавого явища в його творчості, а саме: вірша, перейняті духом гражданственности, сусідять із віршами, у яких поет проголошує ^ волю творчості від злободенних тем. Зупинимося на деяких віршах -1831 років, присвячених темі призначення поета, його взаємин із суспільством.

Мабуть, одним з найвідоміших Віршів Пушкіна є “Пророк”, що був написаний 8 вересня 1826 року по шляху з Михайлівського в Москву, тобто безпосередньо напередодні аудієнції в імператора Миколи І. Основою сюжету “Пророка” стали мотиви Старого Завіту (із книги пророка Исайи). Однак біблійні образи в інтерпретації Пушкіна знайшли нове звучання. “Духовна спрага”, що випробовує ліричний герой вірша, “пустеля” і “роздоріжжя” – чи не символічне це позначення власних сумнівів і пошуків?

Але ж відомо, що сумніву духовного характеру були досить значимими в житті Пушкіна: у різні періоди життя мінялося його відношення до Бога й релігії, що знайшло відбиття й у творчості поета. “Шестикрилий серафим”, посланий Богом, вносить у світосприймання ліричного героя перетворення, які Пушкін також описує, використовуючи символічні образи. Ця підготовка до пророчого служіння ліричного героя відіграє важливу роль у розумінні сутності поезії.

Сам по собі, без благословення й дарунка понад, людина не здатна перебороти звичні границі сприйняття дійсності. Він лише може смутно нудитися “духовною спрагою” істини, але його мова залишається “празднословним і лукавим”. Мотив страждання, що звучить у вірші (“і вирвав грішну мою мову”, “і він мені груди розсікла мечем”), також не випадковий.

Автор прагне підкреслити, що пророк і поет, призначення якого родинно пророчому, знаходять силу для свого служіння після того, як пройдуть через певні випробування Однак головним у служінні поета й пророка залишається божественне покликання, без якого вони “як труп у пустелі”. “Бога глас” дає своєму обранцеві недвозначне завдання: Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей. Отже, суспільне служіння є прямим виконанням волі Бога, тобто головним завданням поета, у даному вірші вбраного в біблійні одіяння старозавітного пророка. Ідея суспільного служіння виявилася у вчинку Пушкіна, що відправило декабристам вірш “У глибині сибірських руд…

“, у якому поет висловлює співчуття не тільки сумній долі декабристів, але і їхнім починанням, що обірвалися. Вірш “Арион” (1827), в основу якого ліг сильно змінений давньогрецький міф про співака, урятованому дельфінами, зв’язано, на думку літературознавців, з долею декабристів і самого Пушкіна. Те, що Арион перебував разом з корабельниками й співав їм, указує на певну спільність поглядів Пушкіна й декабристів, а також на вільнолюбну лірику поета, у якій знайшли відбиття ці погляди. Загибель корабельників і порятунок Ариона, по суті, є символічною інтерпретацією реальних подій.

Про вірність спасшегося співакам колишнім ідеалам свідчить наступна фраза: “Я гімни колишні співаю”. Таким чином, ми бачимо, що в “Арионе” Пушкін продовжує й розвиває тему суспільного служіння поета. Але поступово в лірику Пушкіна починають звучати інші мотиви: ідеал суспільного служіння поступається місцем розумінню поезії як служіння більше високого порядку, зверненого до надихаючого співака божеству.

У вірші “Поет” (“Поки не вимагає поета… “, 1827) повторюються перегукуються з “Пророком” мотиви божественного осяяння, без якого поет – ніщо У цьому ж вірші виразно звучить протиставлення поета й суспільства: Тужить він у забавах миру, Людський цурається поголоски, До ніг народного кумира Не хилить гордої голови… Це протиставлення досягає апогею у вірші “Поет і юрба” (1828), побудованому у формі діалогу поета й народу.

Первісна назва вірша звучалася різко й презирливо – “Чернь”. Лише багато пізніше Пушкін замінив це назва Однак протиставлення осяяного божественним світлом поета й “тупої черні” не втратило своєї гостроти. Тут уже немає й у спомині наказу Бога: “дієсловом пали серця людей”. Роздратовано й презирливо Поет – герой вірша Пушкіна, заявляє народу, “чорни”, що вимагає, щоб він використовував божественний дарунок на виправлення суспільних пороків: Подите ладь – яка справа Поетові мирному до вас!

У розпусті кам’янійте сміло, Не пожвавить вас ліри глас! Одночасно у вірші “Поет і юрба” могутньо звучить тема жрецького служіння поета Діяльність по освіті й облагороджуванню народу рівняється з підмітанням вулиць – і те, і інше, безсумнівно, корисні й потрібні. Але хіба в цьому завдання жерця?

Пушкіна робить логічний висновок – цінність поезії не в її практичній корисності, а в її неземному джерелі, що опромінює життя немеркнучим світлом: Не для життєвого волненья, Не для користі, не для битв, Ми породжені для вдохновенья, Для звуків солодких і молитов. Ідея служіння “чистому мистецтву” повторюється, хоч і в не настільки різкій формі, у вірші “Поетові” (1830). Пушкіна проголошує такі цінності, як воля творчості й незалежність від думки юрби, одночасно відзначаючи самітність поета у світі. Однак ця самітність прирівнюється до положення пануючи, “помазаника Божия”, таким чином, розцінюється не стільки як вигнання із суспільства (мотив, що пролунає в “Пророку” М. Ю. Лєрмонтова), скільки як винятковість самодостатньої особистості.

Лоет! не дорожи любовию народної. Захоплених похвал пройде хвилинний шум; Почуєш суд дурня й сміх юрби холодної, Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий. Саме так бачить Пушкін взаємини поета й суспільства в 1830 році


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Погляд на завдання поета й роль поезії в лірику О. С. Пушкіна 1826-1831 років

Categories: Шкільні твори

Links