Тема поета і поезії у ліриці Марини Цвєтаєвої

Марина Цвєтаєва народилася у Москві 26 вересня 1892 року. Якщо вплив батька, Івана Володимировича, університетського професора і творця одного із кращих московських музеїв (нині Музей образотворчих мистецтв), до пори до часу залишався схованим, прихованим, то мати, Марія Олександрівна, жагуче і бурхливо займалась вихованням дітей до самої своєї ранньої смерті і, по вираженню дочки, “завила” їхньою музикою: “Після такої матері мені залишилося тільки одне: стати поетом”. Але, ставши поетом, Марина Іванівна Цвєтаєва повною мірою заплатила

за це щастям, невпорядкованістю побуту, ранньою загибеллю. Усе було визначено понад, і вона йшла по життю гордо і з достоїнством, прекрасно розуміючи призначення художника:

Як по канаті і як на світло, Сліпо і без вороття. Тому що раз голос тобі, поет, Дано, інше – узято.

Вона додержувалася своєї долі і писала прекрасні вірші, наповнені звуками, простором і вітром, такі ж непокірливі, як душа автора. Марина Іванівна прекрасно розуміла значення своєї поезії, нехай не визнаної і не прийнятої тоді, але створеної на століття. Все ж таки кожний творець бажає слави при житті, а не коли-небудь потім… І цей

“хрест” Цвєтаєва змогла прийняти мужньо і відгукнутися неповторними віршами. Цвєтаєва, непокірлива і рвучка, як би виткана із протиріч, гострих кутів і ламаних ліній. У ранній юності вона написала в анкеті: “одна проти всіх” – це була не гординя, а її суть, що стала згодом основною рисою творчості. Вірші Цвєтаєвої часто побудовані на антитезі, поруч із піднесеним, зустрічаються просторічні слова. Це не випадковість, а добре продуманий прийом, що змушує читача “спіткнутися”, затримати увагу на важливому авторові слові, зрозуміти глибинний зміст:

Буду брати – найважчу ноту, Буду співати – останнє життя!

Усвідомивши себе поетом досить рано, Цвєтаєва зрозуміла,, що головне – творити “для вічності”. І ніяк інакше. Нехай її вірші не зрозумілі і не прийняті зараз, вони дійдуть до щирих шанувальників. І Цвєтаєва залишалася вірною собі, своєму таланту, що веде її по життю. Що ж, пророкування Марини Іванівни збулися, на жаль, занадто пізно. Але ж як хотілося уваги і визнання при житті! Але це доля вибраних – творити для нащадків:

Моїм віршам, Як дорогоцінним винам, Настане своя черга.

І ми вдячні цій мужній жінці, що зуміла втілити свої страждання і лиха у мужній, романтичній і патріотичній ліриці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тема поета і поезії у ліриці Марини Цвєтаєвої