Короткий виклад: Машин немає
Багато років тому, у День віддяки, коли в нашій сім’ї не було ні грошей, ні продуктів, хтось зненацька постукав у двері нашого будинку. Людина, що стояла на порозі, тримав у руках величезну коробку з їжею, більшу індичку й навіть кілька каструль. Ми не повірили своїм очам.
– Хто ви? – запитав мій батько в незнайомця. – Звідки ви?
Людина пояснила:
– Я прийшов на прохання одного вашого друга. Він сказав, що зараз ви перебуваєте в скрутному стані, але не вважаєте за можливе прийняти від нього допомога. Тому він доручив мені принести
Мій батько заперечив:
– Ні, ні, ми не можемо прийняти все це! Але незнайомець швидко проговорив:
– Беріть, беріть, – і зник за дверима.
Той давній епізод урізався на згадку й багато в чому визначив мою подальшу долю. Я заприсяг собі, що один раз, коли досягну фінансового благополуччя, теж стану допомагати бідним людям. У день, коли мені здійснилося вісімнадцять років, я оправився по магазинах і купив багато продуктів для двох сімей, потім, облачившись у форму посильного, направився в найближчий район і постукався, у двері однієї з них.
Разом із продуктами
Виконуючи даний ритуал, я одержував від нього задоволення більше, ніж від всіх зароблених мною грошей.
Кілька років назад у День віддяки ми із дружиною виявилися в Нью-Йорку. Дружина дуже розбудовувалася, тому що це свято ми відзначали вдалині від будинку й нашої сім’ї. Звичайно в цей час дружина завжди починала готуватися до святкування Різдва, а тепер ми з нею були змушені перебувати в номері готелю.
Я сказав:
– Дорога, чому б нам сьогодні не прикрасити чуже життя замість різдвяної ялинки?
Коли я розповів дружині про щорічний ритуал, що я виконую в День віддяки, вона надихнулася.
– Давай відправимося куди-небудь, – продовжив я, – де зможемо принести реальну допомогу людям. Поїдемо в Гарлем! – Але дружина й кілька моїх ділових партнерів без ентузіазму сприйняли моє речення. Однак я наполягав: – Поедемте в Гарлем і допоможемо бідним сім’ям. Але ми запропонуємо їм їду не від себе особисто, оскільки це може їх образити, а зробимо вигляд, начебто виконуємо чиє-або доручення. Ми купимо продукти для декількох сімей, щоб їм вистачило на місяць. Адже зміст Дня віддяки не в тім, щоб є індичку, а в тім, щоб робити добрі справи!
Ранком я повинен був давати інтерв’ю на радіо, тому попросив своїх приятелів взяти напрокат машину для поїздки в Гарлем. Коли я повернувся після інтерв’ю, вони повідомили:
– Ми не зуміли виконати твоє прохання. Всі машини в Нью-Йорку зайняті. У пунктах прокату автомобілів не залишилося ні однієї вільної машини.
Я відповів їм:
– Друзі, згадаєте правило: якщо ти ставиш перед собою ціль, те повинен домогтися її здійснення. У Нью-Йорку безліч машин. Ми неодмінно відшукаємо вільну.
Але мої приятелі заперечили:
– Ми обзвонили всі пункти прокату. Всі автомобілі зайняті.
– Гляньте на вулицю! – викликнув я. – Подивитеся, скільки там машин!
– Бачимо, – пролунало у відповідь.
– Так пойдемте ж!
Спочатку ми прогулювалися по тротуарі уздовж вулиці, намагаючись зупинити проїжджаючі повз машину, але незабаром зрозуміли, що нью-йоркські водії не тільки не зупиняються, коли люди “голосують”, а навпаки, додають швидкість.
Потім ми стали підходити до вартим у тротуару машинам і стукати у вікна. Водії опускали скла й з легким презирством дивилися на нас. Я говорив:
– Здрастуйте, сьогодні День віддяки, і ми хотіли б допомогти декільком бідним сім’ям, подарувавши їм продукти. Відвезіть нас, будь ласка, у Гарлем.
Почувши моє прохання, всі водії миттєво відверталися, піднімали скло і їхали, не произнеся ні слова.
Я продовжував підходити до автомобілям, знову стукав у скло й вимовляв:
– Сьогодні День віддяки. Ми хотіли б допомогти декільком бідним сім’ям, що живуть у неблагополучному районі. Будьте люб’язні, відвезіть нас туди.
Але на мої слова як і раніше жоден водій не реагував. Тоді ми стали пропонувати їм сто доларів за те, що вони доставлять нас у Гарлем. Спочатку водії погоджувалися, але, почувши про маршрут поїздки, відразу відмовлялися і їхали.
Я звертався до двох дюжин автомобілістів, але ніхто не захотів нам допомогти. Мої розчаровані приятелі вже збиралися відмовитися від цієї витівки, але я сказав:
– У кожному правилі неодмінно є виключення. Обов’язково найдеться людина, що погодиться відвезти нас у Гарлем.
Незабаром так і відбулося. Під’їхала більша машина, у яку могли б поміститися не тільки кілька людей, але й коробки із продуктами.
Ми підійшли до автомобіля, постукали в скло, і коли воно опустилося, звернулися до водія:
– Не могли б ви відвезти нас у неблагополучний район міста? Ми заплатимо вам сто доларів.
Водій відповів:
– Я не візьму з вас грошей і із задоволенням виконаю ваше прохання. Я відвезу вас у будь-який район міста, куди скажете.
Потім він надяг свою кепку, і я помітив на ній напис “Армія порятунку”. Водія кликали Джон Рондон, він був керівником відділення Армії порятунку в південному Бронксе.
Радісні, ми сіли в машину. Джон Рондон сказав;
– Я відвезу вас у таке місце, про існування якого ви навіть не підозрюєте. Але відповідайте мені, будь ласка, чому ви хочете це зробити?
Я розповів йому про ту давню історію й додав, що на згадку про минуле хочу допомагати бідним людям.
Капітан Рондон відвіз нас у південний Бронкс, у порівнянні з яким Гарлем виглядав як Беверли-Хиллз. Приїхавши туди, ми направилися в магазин, купили продуктів і трохи коробка. Упакувавши продукти в коробки, ми пішли в будинок, де полдюжины людей тулилися в одній кімнаті без електрики й опалення взимку, в оточенні пацюків і тарганів. Ми були вражені, побачивши, у яких жахаючих умовах вони живуть, але радувалися, що хоч чимсь змогли скрасити їхнє нелегке існування.
Всі мети, які ви ставите перед собою, обов’язково здійсняться, якщо ви прикладете до цього зусилля. Чудеса, подібні цьому, трапляються щодня, навіть у місті, де “ніколи немає вільних машин”.
Энтони Роббинс
(1 votes, average: 5.00 out of 5)