Короткий виклад роману “Венера в хутрах”

Венера застуджена. Просторікуючи про холодність Європи і європейців, вона безупинно чхає й кутає мармурові плечі в темні собольи хутра. “Чим грубіше жінка буде звертатися із чоловіком, тим більше буде вона їм улюблена й боготворима”. Приємна співбесідниця! Однак треба просипатися – Северін уже чекає кчаю.

“Дивний сон!” – говорить Северін. Дивний Северін! Тридцятирічний педант, що живе по годинниках, термометру, барометру, Гіппократові, Канту… але іноді наздоганяє раптом скаженими приступами пристрасності. Дивний будинок:

кістяки, опудала, гіпси, картини, на картині – вона: Венера в хутрах. Замість пояснень Северін дістає рукопис, і в усі час, поки ми читаємо “Сповідь сверхчувственного”, сидить до нас спиною в каміна, марячи…

Перед нами – злегка підправлений щоденник, початий на карпатському курорті нудьги заради. Гоголь, головний біль, амури… – ах, друг Северін! Ти у всьому дилетант! Курорт майже безлюдний. Заслуговують на увагу тільки молода вдова з верхнього поверху й статуя Венери в саду. Місячна ніч, удова в саду, це вона, Венера! Ні, неї кличуть Ванда фон Дунаева. Ванда дає своїй кам’яній попередниці паплюжити

свій хутряний плащ і пропонує здивованому Северіну стать її рабом, блазнем, її іграшкою. Северін готовий на всі!

Вони проводять разом дні безперервно. Він жваво розповідає їй про своє дитинство, про троюрідну тітку в хутряній кацавейці, один раз висекшей його – про, яке насолода! – різками; він читає їй лекції про художників, що писали жінок у хутрах, про легендарних мазохістів, про великий сладострастницах. Ванда помітно порушена…

Кілька днів через Ванда з’являється перед враженим Севе-рином у горностаевой кацавейці із хлистом у руках. Удар. Жаль. “Бий мене без усякої жалості!” Град ударів. “Ладь із око моїх, раб!”

Болісні дні – зарозуміла холодність Ванди, рідкі пещення, довгі розлуки: добровільний раб повинен бути до пані тільки по дзвінку. Северін – занадто шляхетне ім’я для слуги. Тепер він – Григорій. “Ми їдемо в Італію, Григорій”. Пані їде першим класом; укутавши їй ноги хутряною ковдрою, слуга віддаляється у свій, третій

Флоренція, розкішний замок, писаний – Самсон і Далила – потовк, соболий плащ, документ – договір (допитливий читач знайде в додатках до роману аналогічний “Договір між г-жой Фанни фон Пистор і Леопольдом фон Захер-Мазохом” ). “Пані Дунаева вправі мучити його по першій своїй примсі або навіть убити його, якщо їй це вздумается”. Северін скріплює цей незвичайний договір і пише під диктування Ванди записку про свій добровільний відхід з життя. Тепер його доля – у її чарівних пухленьких ручках. Далила в хутряному плащі відмінюється над закоханим Самсоном. За свою відданість Северін вознагражден кривавим пороттям і місяцем вигнання. Втомлений раб садовничает, прекрасна пані робить візити…

Через місяць слуга Григорій нарешті приступає до своїх обов’язків: прислужує гостям за обідом, одержуючи ляпасу за незручність, розносить листа пані чоловікам, читає їй уголос “Манон Леско”, за її наказом обсипає її особу й груди поцілунками й – “Ти можеш бути всім, чим я захочу, – річчю, твариною!..” – тягне плуг по маїсовому полю, що підганяє Вандиними покоївками-негритянками. Пані спостерігає за цим видовищем видали

Нова жертва “Львівської Венери” (Ванда – землячка Захер-ма-зоха) – німець-художник. Він пише її в хутрах на голе тіло, що зневажає ногою лежачого раба. Він називає свою картину “Венера в хутрах”, як це комусь не здасться дивним

…Прогулянка в парку. Ванда (фіолетовий оксамит, горностаевая опушка) править кіньми сама, сидячи на козлах. Назустріч на стрункому гарячому вороном – Аполлон у хутряній куртці. Їхні погляди зустрічаються…

Григорій одержує нетерплячий наказ: довідатися про вершника всі!

Слуга доповідає Ванді-Венері: Аполлон – грек, його кличуть Олексій Пападополис, він хоробрий і твердий, молодий і вільний. Ванда втрачає сон

Раб намагається бігти, раб хоче позбавити себе життя, раб кидається до ріки… Вульгарний дилетант! До того ж його життя йому не належить. Наскрізь промоклий, Северин-Григорій ходить навколо будинку пані, він бачить їх разом – богиню й бога: Аполлон змахує хлистом і, розгніваний, іде. Венера тремтить: “Я люблю його так, як ніколи нікого не любила. Я можу змусити тебе бути його рабом”.

Раб розлютований. Чимало лестощів і ласк марнує Ванда, щоб – “Ми їдемо сьогодні вночі” – заспокоїти його й – “Ти зовсім холодний, я трішки пошмагаю тебе” – зв’язати йому руки

И в те ж мгновенье полог її ліжка розсунувся, і здалася чорна кучерявенька голова красеня грека

Аполлон здирав з Марсия шкіру. Венера сміялася, складаючи хутра у валізу й облачаючись у дорожню шубу. Після перших ударів раб випробував ганебне наслажденье. Потім, коли кров залила спину, наслажденье відступило перед соромом і гнівом. Стукіт дверцят екіпажа, стукіт копит, стукіт коліс

Усе кінчен. о

А потім?.. Потім – два роки мирних праць у батьківському маєтку й лист Ванди: “Я любила вас <…> Але ви самі задушили це почуття своєю фантастичною відданістю <..,> Я знайшла того сильного чоловіка, якого шукала… Він упав на дуелі <…> Я живу в Парижі життям Аспазии… Прийміть на пам’ять про мене подарунок <,..> Венера в хутрах”.

Разом з листом посильний приніс невеликий ящик. З посмішкою – “Лікування було жорстоко, але я видужав” – Северін витяг з нього картину бедного німця

В. А. Павлова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий виклад роману “Венера в хутрах”

Categories: Скорочені твори

Links