Короткий виклад повести Боккаччо “Фьяметта”

Це Історія любові, розказана героїнею по імені Фьяметта, звернена в першу чергу до закоханих жінок, у яких молода дама шукає співчуття й розуміння

Прекрасна Фьяметта, краса якої зачаровувала всіх, проводила в безперервному святі життя; люблячий чоловік, багатство, пошана й повага – все це даровала їй доля. Один раз, напередодні великого торжества, Фьяметте приснився страшний сон, начебто вона гуляє в погожий сонячний день по лузі, плете вінки, і раптом отрутна змія жалить її під ліві груди; відразу мерхне світло, лунає грім – і наступає

пробудження. У жаху наша героїня хапається за укушенное місце, але, знайшовши його непошкодженим, заспокоюється. У цей день у храмі під час святкової служби Фьяметта вперше по-справжньому закохується, і її обранець Панфило відповідає взаємністю на її раптово спаленіле почуття. Наступає пора блаженства й насолоди. “Незабаром увесь світ став мені дарма, здавалося, що головою я досягаю піднебіння”, – зізнається Фьяметта.

Ідилію порушує несподівану звістку, отримана від батька Панфило. Вдовий старець просить сина приїхати до нього у Флоренцію й стать опорою й розрадою наприкінці життя, тому що всі брати

Панфило вмерли й нещасний батько залишився один. Фьяметта, безутішна у своєму горі, намагається удержати коханого, волаючи до його жалості: “Невже, віддавши перевагу жалості до старого батька законної жалості до мене, ти будеш причиною моєї смерті?” Але юнак не хоче викликати на себе жорстокі докори й безчестя, тому він відправляється в шлях, обіцяючи повернутися місяця через три-чотири. При прощанні Фьяметта втрачає почуттів, і її, напівживу від горя, намагається утішити служниця своїм оповіданням про те, як Панфило ридав і зі слізьми цілував особу пані й благав допомогти своїх коханих

Фьяметта, сама вірна із закоханих жінок, чекає повернення улюбленого з покорнейшей вірою, але разом з тим у її серці закрадаються ревнощі. Відомо, що Флоренція славиться чарівними жінками, що вміють затягати у свої мережі. Що, якщо Панфило вже попався в них? Фьяметта, страждаючи, жене від себе ці думки. Щоранку вона піднімається на вишку будинку й відтіля спостерігає за сонцем, і чим воно вище, тим ближче здається їй строк повернення Панфило. Фьяметта постійно подумки розмовляє з коханим, перечитує його листа, перебирає приналежні йому речі, а іноді кличе служницю й розмовляє з нею про нього. На зміну денним розрадам приходять нічні. Хто б повірив, що любов може навчити астрології? По зміні положення місяця Фьяметта виразно могла сказати, яка частина ночі пройшла, і незрозуміло, що було втішніше: спостерігати, як тече час, або, будучи зайнятий іншою справою, побачити, що воно вже пройшло. Коли наблизився строк обіцяного Панфило повернення, закохана вирішила, що їй варто небагато повеселитися, щоб повернулася трохи стерта скорботою краса. Приготовлено розкішні вбрання й дорогоцінні прикраси – так лицаря до майбутньої битви готовить потрібні йому збруя

Але улюбленого всі немає. Фьяметта придумує виправдання: може бути, батько впросив його залишитися подольше. Або щось трапилося в шляху. Але найбільше Фьяметту терзала ревнощі. “Жодне мирське явище не вічно. Нове завжди більше подобається, ніж бачене, і завжди людина сильніше бажає того, чого не має, чим того, чим володіє”. Так у надії й у розпачі пройшов місяць. Один раз, під час зустрічі із черницями, Фьяметта познайомилася із флорентійським купцем. Одна із черниць, молодого, гарна, шляхетного походження, запитала купця, чи не знає він Панфило. Одержавши позитивну відповідь, вона стала розпитувати докладніше, і отут Фьяметта довідалася, що Панфило женився. Причому черниця при цьому звістці почервоніла, опустила ока, і видно було, що вона ледь стримує сльози. Вражена Фьяметта все-таки не втрачає надії, вона хоче вірити, що це батько змусив женитися Панфило, але він продовжує любити її одну. Але дивитися на небо їй більше не хочеться, тому що вона вже не впевнена в поверненні улюбленого. У пориві гніву спалені листи й зіпсовані багато хто його речі. Ніколи прекрасна особа Фьяметти сполотніло, чудова краса померкла, і це наводить зневіру на весь будинок, дає привід для різним толкам.

Чоловік, із тривогою наблюдавший за змінами, що відбуваються з Фьяметтой, пропонує їй поїздку на води, що зціляють від усіляких недуг. Крім того, ті місця славляться веселим времяпровождением і вишуканим суспільством. Фьяметта готова виконати волю чоловіка, і вони відправляються в шлях. Але порятунку від любовної лихоманки не існує, тим більше що саме в цих місцях Фьяметта не раз бувала з Панфило, що тому нахлинули спогади лише роз’ятрюють рану. Фьяметта бере участь у різних звеселяннях, з удаваним розчуленням спостерігає за закоханими парами, але це служить лише джерелом нових борошн. Доктори й чоловік, бачачи її блідість, порахували недугу незціленним і рекомендували їй повернутися в місто, що вона й зробилася

Нашій героїні трапляється сидіти в колі жінок, що ведуть бесіди про любов, і, жадібно прислухаючись до цих оповідань, вона розуміє, що не було й немає настільки полум’яної, настільки потайливої, настільки сумної любові, як у неї. Вона звертається до Долі із благаннями й проханнями допомогти їй, захистити від ударів: “Жорстока, зглянься наді ною;

Дивися, я до того дійшла, що стала притчею в язицех там, де колись славили мою вроду”.

Пройшов рік з тієї пори, як Панфило покинув Фьяметту. Зненацька із Флоренції вертається слуга Фьяметти, що розповідає, що женився зовсім не Панфило, а його батько, Панфило ж закохався в одну із флорентійських красунь. Фьяметта, будучи не в

Силах перенести зраду, намагається покінчити із собою. На щастя, стара годувальниця вгадує намір своєї вихованки й вчасно зупиняє її при спробі кинутися з вежі. Від безмірного горя Фьяметта важко занедужує. Чоловікові пояснюють, що розпач дружини викликаний смертю любого брата

У якийсь момент з’являється проблиск надії: годувальниця повідомляє, що зустріла на набережній флорентійського юнака, що нібито знає Панфило й запевняє, що той повинен от-от повернутися. Надія воскрешає Фьяметту, але радість даремна. Незабаром з’ясовується, що відомості помилкові, годувальниця помилилася. Фьяметта впадає в колишню тугу. Порию вона намагається знайти розрада в зіставленні своїх любовних борошн із борошнами знаменитих ревнивиць стародавності, як Федра, Гекуба, Клеопатра, Иокаста й інші, але знаходить, що її борошна в сто крат горше.

Н. Б. Виноградова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий виклад повести Боккаччо “Фьяметта”

Categories: Скорочені твори

Links