Короткий виклад “Герой Нашого Часу”. Повість “Тамань”

“Тамань – самий кепський містечко із всіх приморських міст Росії. Я там мало-мало не вмер з голоду, так ще вдобавок мене хотіли утопити” – такими словами відкривається ця повість Печорина. Він затримався в Тамані по шляху на Кавказ. Вільних казенних квартир не виявилося, і Печорина оселили в хаті на березі моря, попередивши, що “там нечисто”. Тут його зустрів сліпий хлопчик. Хлопчик був сиротою й розповів Печорину, що господарка вмерла, а її дочка втекла із кримським татарином

Уночі Печорин чує, що хлопчик, зібравши щось у вузол,

іде. Печорин нишком стежить за ним і бачить, що хлопчик розмовляє з дівчиною, що чекає якогось Янко. Вона сумнівається в тім, що в таку сильну буру він припливе, але хлопчик упевнений, що Янко з’явиться неодмінно. Незабаром показується сильно вантажений човен з людиною в татарській баранячій шапці. Печорин іде додому, а ранком намагається домовитися про свій від’їзд. Він довідається, що може виїхати не раніше чим через кілька днів, вертається в хату й бачить там бабу-господарку й сліпого. Печорин вистачає за вухо хлопчиська й намагається з’ясувати в нього, куди той ходив уночі. Але хлопчик мовчить. У цей час

чується пісня, і Печорин зауважує дівчину, що бачив уночі на березі. Він намагається познайомитися з нею, але дівчина ухиляється, Печорин не відступає й зробленою серйозністю загрожує їй донести комендантові про нічні події

Дівчина знову приходить до Печорину, починає загравати з ним і запрошує вночі на побачення. Печорин, захопивши пістолет, відправляється на берег. У човні дівчина горнеться до Печорину, зізнається йому в любові й, спритно вихопивши в нього пістолет, кидає його у воду. “ПРО, отут жахлива підозра закралася мені в душу, кров заюшила мені в голову! Оглядаюся – ми від берега біля п’ятдесяти саджений, а я не вмію плавати! Хочу відіпхнути її від себе – вона як кішка вцепилась у мій одяг, і раптом сильний поштовх ледь не скинув мене в море… “Чого ти хочеш?” – закричав я”.- “Ти бачив,- відповідала вона,- ти донесеш!” Почалася сутичка, і Печорин більшим зусиллям виштовхнув дівчину у воду. Добравшись до берега, він піднявся на піднесення, звідки йому було видно, що дівчина вибралася з води. Вона зустрічає човен з Янко й попереджає його: ” Усе пропало”. З’являється й хлопчик з мішком; людина в татарській шапці кидає йому кілька монет, але відмовляється взяти із собою. Човен відчалює від берега, залишаючи ридаючого на березі хлопчика

Печорин залишає Тамань зі смутком. ” І навіщо було долі кинути мене в мирне коло чесних контрабандистів? Як камінь, кинутий у гладке джерело, я стривожив їхній спокій і, як камінь, тільки-но сам не пішов до дна!” Вернувшись додому, Печорин зрозумів, що хлопчик обікрав його, забравши із собою й скриньку, і коштовний кинджал, і шапку. Печорин зі смутною іронією думає про те, що нікому не зміг би розповісти, що його “обкрав” сліпий хлопчисько й ледь не утопила молоденька дівчина. Ранком він відправляється Вгеленджик.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий виклад “Герой Нашого Часу”. Повість “Тамань”

Categories: Скорочені твори

Links