Повість “Смерть” (короткий виклад)

В один прекрасний липневий ранок заїхав я до мого молодого сусіда Ардалиону Михайловичеві з реченням поохотиться на тетеревів. Він погодився з умовою, що по дорозі ми заїдемо до нього в Чаплигино, де рубають дубовий ліс. Сусід взяв із собою десяцького Архипа, товстого й приосадкуватого мужика із чотирикутною особою, і керуючого Готлиба фон-дер-кока, юнака років 19-ти, худого, білявого, підсліпуватого, з похилими плечима й довгою шиєю. Маєток недавно дістався Ардалиону в спадщину від тітки

Дубовий ліс Ардалиона Михайловича був мені знаком

з дитинства – я часто гуляв тут з моїм гувернером. Безсніжна й морозна зима 40-го року погубила вікові дуби і ясени. Мені гірко було дивитися на вмираючий ліс. Ми пробиралися на місце рубання, як раптом почувся шум упалого дерева й лемент. З хащі вискочив блідий мужик і сказав, що підрядника Максима придавило зрубаним ясеном. Коли ми підбігли до Максима, він уже вмирав

Побачивши цієї смерті я подумав, що росіянин мужик умирає, немов робить обряд: холодно й просто. Кілька років назад, у селі в іншого мого сусіда, мужик обгорів у клуні. Коли я зайшов до нього, він умирав, а в хаті йшло звичайне, повсякденне життя. Я не витерпів

і вийшов

Ще, пам’ятається, загорнув я один раз у лікарню села Красногорья, до знайомого фельдшера Капітонові. Раптом на двір в’їхав віз, у якій сидів щільний мужик з різнобарвною бородою. Це був мірошник Василь Дмитрович. Піднімаючи жернова, він надірвався. Капітон оглянув його, знайшов грижу й почав умовляти залишитися в лікарні. Мірошник навідріз відмовився й поспішив додому, щоб розпорядитися своїм майном. На четвертий день він умер

Згадав я й мій стародавній приятель, що недоучились студента Авеніра Сорокоумова. Він учив дітей у великороссийского поміщика Гура Крупяникова. Авенір не відрізнявся ні розумом, ні пам’яттю, але ніхто не вмів так, як він, радуватися успіхам друзів. Я відвідав Сорокоумова незадовго до його смерті від сухоти. Поміщик не виганяв його з будинку, але жалування платити перестав і найняв дітям нового вчителя. Авенір згадував студентську юність і жадібно слухав мої оповідання. Через 10 днів він умер

Багато ще прикладів спадає на думку, але обмежуся одним. При мені вмирала бабуся поміщиця. Священик подав їй хрест. Приклавшись до хреста, вона засунула руку під подушку, де лежав карбованець – плата священикові, і випустила дух. Так, дивно вмирають росіяни люди


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Повість “Смерть” (короткий виклад)

Categories: Нові твори

Links