Героїня “східної повісті” Лермонтова “Демон”
Самий таємний утвір Лермонтова, “Демон” у сутності є досвідом самопізнання поета, а умовні герої й ситуації добутку – способом безпосереднього переживання кардинальних проблем людського існування. Сюжет повести будується на взаємодії двох персонажів, що представляють взаємовиключні мири, – “неба” і “землі”. Небожитель Демон, наділений безсмертям, зваблює земну жінку Тамару й Історія їхньої любові завершується смертю героїні
На відміну від фантастичного героя Тамара з’являється в добутку начебто реальною особою.
У характеристиці Тамари важливий мотив “дитячій” незахищеності, ясності, цілісності, протипоставлених болісної складності похмурого Демона. Пісня Т., що перевернула долю героя, побудована на скупченні голосних, багаторазовому
Почувши пісню Т., Демон раптом осягає, що її образ був відбитий у його душі принаймні “з початку миру”, саме з тих пор йому “ім’я солодке звучало”.
Семантика “солодкого” імені Т.- фінікова пальма. Із цим деревом зв’язане подання про південь як стороні світла. Південь взагалі асоціюється із сонячним світлом, теплом, розкішшю фарб, надмірністю проявів понад можливості життя. В “Демоні” “південь” виявляється в любовній пристрасті Т. Її почуття зображується як порушення норми, як хвороба й мара. Метафора “пожежа любові” розкрита буквально: подушка палить, палає груди, туман в очах, незмога дихати. Лермонтов підкреслює неможливість чіткого окреслення происходящего з героїнею, тому що воно виходить за межі матеріального й видимого. Т. випробовує “невимовне смятенье”, мучається “непереборною мрією”, її душа “рве свої окови”.
Ім’я героїні дозволяє зіставити відносини Демона й Т. із сюжетом ліричного вірша “На півночі дикому”, у якому сосні “сниться” прекрасна пальма. Вірш представляє класичну для поезії романтизму модель, у якій протилежності розведені в часі й просторі, але прагнуть друг до друга для втілення цілого (абсолюту). На одному полюсі в цій моделі – холод, північ, похмурість, глибина знання, самітність, страждання; на іншому – південь, тепло, сонячне світло, яскравість фарб, довірливість і ясність
“Східна повість” завершується картиною смерті Т. Вона в труні “як пери спляча мила”, кольори її особи зберігає теплоту живих фарб, погляд начебто дрімає під віями. Дивна посмішка завмерла на вустах Т.- вона те саме що. західному променю, що золотить перед настанням ночі снігу Кавказу. У зображенні мертвої Т. Лермонтов передає загадкову красу, таємничу незбагненність смерті, в естетиці романтизму нерозривно зв’язаної слюбовью.
Що ж стосується психологічного аспекту образа Т., те він винятково серйозний. Лермонтов звернувся до дослідження глибин людської психології й показав, що навіть така ангельски чиста, незіпсована душа, як Т., нічим не може захистити себе від Демона, беззахисна перед ним і – більше того – нестримно прагне до нього. Лермонтов показує привабливість зла для людини. Душу Т., що терзає пристрастю до Демона, описане як поле зіткнення, трагічного протиборства Добра й Зла. Ця тема надалі стане центральної у Творчості Ф. М. Достоєвського
(1 votes, average: 5.00 out of 5)