Переказ змісту твору Лермонтова “Казка для дітей”
В “Казці для дітей” ( 1839-1840), поемі, що Лермонтов тільки почав, намечалось ще більш рішуче подолання демонізму. Але ні герої її, ні сюжет не визначилися. Уривок примітний прямою заявою, що автор звільнився від захоплення демонічною натурою: “Меж інших бачень, Як цар,. німий і гордий, він сіяв Такий волшебиосладкой красотою, Що було страшно… і душу тоскою Сжималася – і це дике марення Переслідувало мій розум багато років… Але я, розставшись із іншими мріями, И від нього відскіпався – віршами!”. Звільнення від демонізму ні в найменшій
Відхід від демонізму, як він намічений в “Казці для дітей” і, ще раніше, в “Сашке”, не має нічого загального з виправленнями, зробленими в останніх двох редакціях “Демона”. Ніякого прагнення до примирення з небом, ніякого ослаблення заперечення навколишнього тут немає.
При всій своїй незавершеності “Казка для дітей” виділяється навіть серед інших замечательнейших створень Лермонтова якоюсь особою, майже графічною чіткістю думки й самого вірша й свідчить про те, які величезні творчі потенції загинули з передчасною смертю Лермонтова. Недарма Бєлінський прямо вважав, що “Казка…” – “краще, саме зріле з його добутків”, у якому “стих піднімається до дивної художності
Але не так легко було “відскіпатися віршами” від захоплюючої величі демонізму. У творчості Лермонтова стосовно його центрального образа, образу Демона, постійно борються дві тенденції – зображення, що неприпиняється, його трагічної величі (всі редакції “Демона”) і прагнення перебороти демонізм (“Маскарад”, “Сашка”, “Герой нашого часу”, “Казка для дітей”). Жодна з них не могла перемогти, тому що обидві минулі обумовлені станом російського суспільства: неможливість виявити в дійсності 30-х років реального соціального носія протестуючого початку змушувала знову й знову звертатися до образа Демона, разом з тим устремління до діючої боротьби з пануючим суспільством приводило до його розвінчанню
У підсумку численних досвідів у жанрі поеми спершу дуже близьких до творчості ряду попередньому Лермонтову письменників, насамперед Пушкіна, Рилєєва й Байрона, потім усе більше самостійних, поет створив чотири поеми, що ввійшли завдяки своїй художній досконалості в ряд класичних добутків росіянці й світовій літературі: “Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова”, “Мцыри”, “Утікача”, “Демона”. Історична “Пісня…”, написана в народному стилі, і романтична поема “Мцыри” дали образи могутніх героїв, з усією силою страсті стверджуюче право на любов (Кирибеевич), що борються за свою честь (Калашников), за волю (Мцыри). Ці герої втілили сподівання передових представників російського суспільства 30-х років XIX століття, що залишилися вірними високим суспільним ідеалам декабристів і у важкі роки миколаївської реакції
(2 votes, average: 3.00 out of 5)