Маруся – моя улюблена героїня з повісті Г. Квітки-Основ’яненка

Повість “Маруся” вперше була надрукована 1834 року. Головні герої її Маруся і Василь – ідеальна пара, двоє закоханих людей.

Маруся – це дочка Насті і Наума Дрота. Кращої за неї не було у всьому селі. “О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому тиха і смирна, і усякому покірна”.

Маруся одразу заворожує читача своєю вродою, розумом, охайністю, ставленням до батьків, працелюбністю.

“От і виросла їм на втіху, та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька… Очиці, як тернові ягідки, бровоньки,

як на шнурочку”. І я уявляю цю чарівну, вродливу дівчину з довгими косами в українському вбранні. Батьки раділи такому “сонечку”, такій “квіточці”, такій донечці, яку “дав їм Бог”. А що вже за помічниця матері! І пряде добре, і вишиває, і піч топить, і “вже мати за нею було ніколи не поспішиться”.

А до людей яка привітна! “Усякому поклониться і ласково заговорить”.

Лагідна та добра. Цим вона мені і сподобалась. Читаєш про неї і думаєш, невже і справді були такі дівчата. Мабуть, були. Та й зараз є.

Маруся дуже чутлива дівчина, будь-що – уже й сльози, вся в світі переживань,

викликаних її першим коханням. Полюбила вона Василя з першого погляду, але глибоко, назавжди…

Як же хотілося моїй улюбленій героїні щастя, бути завжди разом із коханим, вийти заміж. Та соціальні перешкоди стають на шляху їхнього кохання. Василеві треба було йти в солдати, тому Наум Дрот відмовляє віддати свою дочку заміж.

Маруся ж не може уявити собі подальшого життя без Василя, вона просить батьків не розлучати її з парубком. “Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі”.

Та не судилось Марусі щастя. Скільки було сподівань, надій на подружнє життя. Дівчина була вірна своєму коханому, дочекалась його із заробітків. Уже й засватали її “за хорошого чоловіка, та ще її люб’язного”.

Здавалось, так все добре! “Така гульня була, що крий боже, трохи чи не до світу гуляли…” Та весілля відкладали до осені. Маруся весь час журиться, сумує. Це викликає у мене співчуття до неї. Так хочеться їй чимось допомогти, розрадити їй душу.

Вона, така покірна, богобоязлива, весь час ніби перебуває у передчутті лиха, горя. Воно й сталося… Дівчина застудилась і померла. Жаль обох – і її, і Василя.

Маруся – один із кращих персонажів української прози, її окраса і гордість. Вона є моєю улюбленою героїнею.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Маруся – моя улюблена героїня з повісті Г. Квітки-Основ’яненка