Народ у повісті Пушкіна “Капітанська дочка” і в романі Лермонтова “Вадим”

– Так чи незабаром? – запитав перший голос.

…Потихеньку все перешіптувалися:

У сторіччі дворянство втратило вже колишню необмежену владу свою й спосіб її підтримувати, не вміло перемінити поводження. От одна з таємних причин, що породили пугачевский рік”.

У Пушкіна в “Капітанській дочці” образ заколотного народу – ще випадковий, виникаючий тільки з розмов. Гринев, приїхавши в міцність, при першій же зустрічі з капітаном Мироновим починає розмову про повстання: “Я чув, що на вашу міцність збираються напасти башкирцы”.

“Дрібниці! – сказав комендант. – У нас давно нічого не чути!” Але потім події розвивалися так, що далекий заколот, що не тривожив офіцерів міцності, одержав назву “пугачовщина”. У романі “Вадим” син поміщика Палицына Юрій, розшукавши батька на полюванні, із хвилюванням повідомляє: “Ми загинули! Народ бунтує. Я бачив… на вулиці села й навколо церкви юрбилися купи народу. Вони чекають якщо не самого Пугачова… те козаків його… рятуйтеся!” Пригноблений народ пішов за Пугачовим, незважаючи на жорстокі міри уряду по втихомиренню бунту. У повісті ” Капітанська дочка ” збройний

народ підступив до Білогірської міцності. Штурмуючих не злякали залпи гармат – вони ввірвалися в міцність. Весь гарнізон (за винятком Миронова, Гринева й одного поручика) здався й кинув зброю. Гринев стає свідком масового повстання: “Жителі виходили з будинків із хлібом і зіллю. Лунав дзвін. Раптом закричали в юрбі, що государ на площі очікує полонених і приймає присягу. Народ повалив на площу”. У романі “Вадим” Лермонтов дуже точно малює нам страх поміщика Палицына перед грізною силою: “Про господи!., куди мені подітися… всі проти нас… бог і люди. І хто міг мені відгадати, що цей Пугачов буде губити кого ж – російське дворянство! – простій казак!.. боже мій!” Селянське повстання Пугачова виникло стихійно. Не було чіткої мети й спільних нтерес у селян і козаків. Нестерпно важке життя змусило їх піти на бунт. Пушкіна в повісті “Капітанська дочка” зумів покарати внутрішній мир цих простих людей. От як він описує їхні взаємини зі своїм проводирем: “Усе обходилися між собою як товариші й не робили ніякої особливої переваги своєму проводиреві. Розмова йшла про ранковий приступ, про успіх збурювання й про майбутні дії. Кожний хвастав, пропонував свої думки й вільно заперечував Пугачова. І на цьому дивному “військовій раді вирішено було йти до Оренбурга: рух зухвале…”. У романі “Вадим” озлоблені селяни шукають свого кривдника, що зник, – поміщика Палицына. Сп’янені своєю перемогою, вони не думають, як будуть жити далі: “Адже ми з ранку тільки по чарці випили, і тепер їдемо шукати Палицына… нам до вечора не добратися до місця… иль робити привал… своїх обділяти не треба… ми попируем, відпочинемо – а там, що буде, то буде!.. …Тим часом Козаки розклали в берега річки кілька палаючих вогнів і розташувалися навколо, прикатили першу бочку – почалася гулянка… спочатку веселий говір пробіг по юрбі, сміх, пісні, жарти, оповідання – усе зливалося в одну неструнку неповну музику”. У повісті “Капітанська дочка” Пушкін також додержувався народних подань про сміливих людей, що піднімали бунт, використовував поетичні подання народу

Ю. Лермонтова полягає в тому, що вони не тільки показали нам глибоку картину розвитку селянського руху, але й розкрили його неспроможність. Стихійні виступи селян були заздалегідь приречені на провал. У Росії, у відмінність, наприклад, від Франції, не виявилося тої рушійної буржуазної сили, що змогла б привести народ до перемоги. Занадто більша прірва лежала між селянами й передовим дворянством. От як писав про це Лермонтов в “Вадимі”: “Росіянин народ, цей сторукий велетень, скоріше перенесе жорстокість И гордовитість свого володаря, чим слабість його…

На Доні народився зухвалий безумець, що видає себе за государя”. Так стихійно, неусвідомлено зрів бунт селян у селищі благополучного пана Палицына. Звістка про нового царя швидко поширювалася серед народу. От як пише про це Лермонтов: “Слуги пошепки повідомляли один одному різні звістки про самозванця, про близькі бунти, про страту багатьох дворян – і таємно або явно кожний радувався…

– Днями, вуж в окрузі починається метушня…”

Обоє добутку – повість “Капітанська дочка” і роман “Вадим” – поєднує й зближає те, що вони присвячені історії нашої країни й намагаються відповістити на запитання: хто найбільш активна сила в історії – особистість або народ? Можна сказати, що автори, вивчаючи історію, спробували оголити протиріччя російського життя. Показуючи постійні виступи селянства проти кріпосного права, вони наштовхнули наступні покоління дворянських революціонерів на думку про ліквідацію рабства в Росії. Зближає ці два добутки також приблизно однаковий час опису подій: в “Вадимі” – за два місяці до пугачевского бунту в, “Капітанській дочці” – безпосередньо саме пугачевское повстання. Заслуга А. С. Пушкіна й М.

Герой повести Пушкіна “Капітанська дочка” Гринев виразив цю же думку більш коротко: “Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний”. Вадим – головний герой однойменного роману тайкома повідомляє своїй сестрі: “Ми досить довго чекали… але зате не дарма. Бог потрясає цілий народ для нашої помсти


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Народ у повісті Пушкіна “Капітанська дочка” і в романі Лермонтова “Вадим”

Categories: Нові твори

Links