Заколотний дух лірики М. Ю. Лермонтова

1. Основні теми лірики Лермонтова. 2. Філософські роздуми й особисті переживання. 3. Образи, характерні для лірики поета. А він, заколотний, просить бури, Начебто в бурах є спокій! М. Ю. Лермонтов Тематика лірики М. Ю. Лермонтова досить широка. У ній ми знайдемо пейзажні замальовки, вірші, присвячені батьківщині, любовні вірші, філософські роздуми про зміст людського буття, долях покоління й рідної країни, вірі й безвір’ї, вірша, що відповідають історичній тематиці.

Однак, незважаючи на настільки широкий розкид тим, при найближчому знайомстві

з лірикою Лермонтова легко проглядаються її ведучі мотиви Одним з них є мотив різкого неприйняття непривабливої дійсності, що характеризується жорстокістю й несправедливістю людей по відношенню друг до друга, черствістю й байдужістю, найчастіше прикритих фальшивою посмішкою: ПРО, як мені хочеться збентежити веселість їх И зухвало кинути їм в очі залізний вірш, Облитий гіркотою й злістю!.. Незадоволеність сучасною дійсністю змушує поета звертатися до історичних сюжетів. У минулому Росії й інших країн Лермонтов намагається знайти героїчні образи, яких він не бачить у повсякденному житті. Для ліричного героя Лермонтова

характерне протиставлення себе суспільству й пов’язані із цим почуття відчуженості й самітності У той же час у пейзажних замальовках часом проглядається гармонічна відповідність між стихійними проявами природних сил і щиросердечним станом ліричного героя: Тоді упокорюється душі моєї тривога, Тоді розходяться зморшки на чолі, И щастя я можу осягнути на землі, И в небесах я бачу Бога!.. Але нерідко на тлі незворушної гармонії природи лише різкіше проступає болісний розлад, що панує в душі ліричного героя: У небесах урочисто й чудно!

Спить земля в сиянье блакитному… Що ж мені так боляче й так важко? Чекаю ль чого? чи жалую про що?

Пейзажна лірика у творчій спадщині Лермонтова тісно переплітається з мотивами філософського осмислення вічних проблем буття У ній, як і у всій творчості поета, яскраво видні характерні протиріччя. Природа виступає те як невичерпне джерело духовного відновлення людини, те як дзеркало, у якому відбиваються страждання самотньої душі (“На півночі дикому…”, “Стрімчак”). Легко помітити, наскільки суперечливі й неоднозначні переживання ліричного героя Лермонтова: він “заколотний, просить бури”, і він же шукає “волі й спокою”, хотів би “забутися й заснути”! Спрага діяльності, боротьби й розчарування в житті, пориви любові й віри й у той же час холодне, демонічне споглядання порочного миру…

Саме завдяки цим, здавалося б, нерозв’язним протиріччям лірика Лермонтова знайшла неповторну своєрідність. Ці теми повторюються у всіх авторів. Особливість кожного полягає в тому, як він розкриє конкретну. Так, тема батьківщини, як і вся лірика Лермонтова, супроводжується двоїстим відношенням: “Прощай, немита Росія, / Країна рабів, країна панів” – “Люблю вітчизну я, але странною любов’ю! / Не переможе її розум мій”. От у цих словах: “Не переможе її розум мій”, – можливо, схований один із ключів до розуміння протиріч, що переповняють лірикові Лермонтова.

Це протиставлення почуття й розуму, божественної й демонічної природи людини. Особливо різко проступає воно в любовній ліриці Лермонтова. Глибині й силі почуттів ліричного героя нерідко протистоїть його гордість: “Я не принижуся перед тобою…

“. Міркуючи про долі свого покоління, Лермонтов суворо засуджує байдужість і бездіяльність своїх ровесників, безцільність їхнього існування. Ця тема знайшла втілення й у прозаїчному творі Лермонтова – романі “Герой нашого часу”. У лірику поета звучить і інша тема, що також відбилася в романі, – тема пошуку сенсу життя й спроб осягти основи світобудови.

Тема самопізнання взагалі дуже важлива у творчій спадщині Лермонтова – особистість виявляється зосередженням боротьби всесвітніх сил добра й зла, а взаємини людини із сутностями іншої природи (Богом, ангелами й демонами) з’являються як прояв різних полюсів людської душі. Пронизлива тема самітності у творчості Лермонтова тісно замикається з темою вибраності й долі неординарної особистості. Природне протиставлення таланта – обранця Божого – юрбі, чиї серця зачерствіли й перестали сприймати божественні одкровення, стає основною причиною трагічної невідповідності між миром внутрішнім і миром зовнішнім. У вірші “Пророк” герой знаходить гармонію вприроде. Птахи й зірки виявляються ближче до Бога, чим серця людей, ніколи жваві іскрою Його подиху.

Характерні для творчості поета екзистенціальні протиріччя знайшли втілення в образах маски й демона, а також вигнанця (бранця або мандрівника). Демон – це той же мандрівник, вигнанець із раю й бранець своєї гордині, свого знання, своєї нелюбові до миру. Образ демона – один із центральних у лірику Лермонтова. Він як не можна краще відбиває протиріччя, властиві людській душі – райдужні передчуття, які найчастіше виявляються помилковими, і гірке розчарування, що здатне отруїти все життя: И гордий демон не відстане, Поки живу я, від мене, И розум мій опромінювати він стане Променем чудесного вогню; Покаже образ досконалості И раптом відніме назавжди И, давши передчуття блаженства, Не дасть мені щастя ніколи.

Образ демона є своєрідним переломленням теми самітності й вибраності, однак вибраність у цьому випадку виступає як свій рід прокльону Втім, в “Пророку”, хоча там вибраність і є даром Божиим, вона також в очах людей виступає лише ознакою безпідставної гордині героя. У лірику Лермонтова зустрічається й пряме зіставлення долі демона й ліричного героя: Як демон, з гордою душею, Я меж людей безтурботний мандрівник, Для миру й небес чужий… Якщо образ демона – це символічне вираження відчуженості, замкнутості й презирства до миру, то образ маски – це символ удавання й неправди, досить розповсюджених у людському суспільстві. Образ в’язня (“В’язень”, “Полонений лицар”) ще одна інтерпретація теми самітності й болісного змушеної бездіяльності.

Прагнення до руху, до боротьби, у яких особистість духовно росте, знайшло найбільш сильне відбиття в знаменитому вірші Лермонтова “Вітрило”: Що шукає він у країні далекої? Що кинув він у краї рідному? Грають хвилі, вітер свище, И щогла гнеться й скрипит; На жаль, – він счастия не шукає И не від счастия біжить!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


Заколотний дух лірики М. Ю. Лермонтова

Categories: Твори з української літератури

Links