Бесікі Поезії

Бесікі
Поезії
Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
О прекрасностанна
І
О струнка, прекрасностанна, чарівна украй!
Неторканні пишні коси ллються, як ручай,
Вії, брови, втішні очі обіцяють рай,
Уст корали палять душу і дають розмай.
Сонцерівна, зорелика, ти мене згадай!
II
Очі в тебе, як нарцисів квітка заясніла,
Косами вгорнулась шия кришталево-біла,
Родинка на ніжне личко шанобливо сіла,
Два пружнасті апельсини бачити несила,-

/> Ними зваблений, я в пісні виллю свій одчай!
III
Хай тебе, тополе, красять два тремкі плоди,-
Пальці, створені для ласки, стан стрункий зведи
І людей всіх причаруєш зразу й назавжди!
Я, зачувши звук твоєї ніжної ходи,
Враз молодшаю, без тебе тьмиться небокрай.
IV
Я тебе, рожевоуста, пригорну безмовно,
Задивлюсь, палка красуне, у твій лик любовно.
“З чим тебе зрівняти?”- серце каже молитовно.
Як тебе зречусь, відради я зречуся повно,
Бо без тебе помарніє світ увесь і край.
V
Я, мов місяць, надщербився від скорботних мрій.
Не життя, а смерть нехай би надійшла мерщій!
Сходьтеся

сюди, коханці, в дім ввійдіте мій,
Нещасливця поховайте у журбі тяжкій!
О життя моє злиденне, попелом ставай!
Думи про тебе
І
Думи про тебе мене напоїли журбою.
Серце приваблюєш силою ти чарівною.
Виснаживсь я, мов недугою хворів тяжкою,
Всіх ти вражаєш і всіх ти чаруєш собою,-
Глянь же на мене і зглянься хоч раз наді мною!
II
Я тебе з місяцем, гордо ідучим, рівняю,
В тебе закоханий, на самотині блукаю,
Брожу ночами, шалений від горя й відчаю,-
Досі я суті і віри твоєї не знаю.
Довго до мене жорстокою будеш такою?
III
Добре ти відаєш, хто мене тягне до страти,
Хто моє серце, міцне, мов граніт, зміг зламати.
Стала гіркою, хоч цукром раніше була ти,
Переді мною ти двері спішиш зачиняти.
Плачуть усі, хто мене зустрічає порою!
IV
В тебе вдивляючись, мушу з любов’ю таїтись,
Ти ж не жалієш, не хочеш зі мною зустрітись.
Скільки ще будеш палити мене і гнівитись?
Мусить закоханий в серці твоєму спалитись,
Доки він втішиться зустрічі миттю одною!
Чорні дрозди
Чорні дрозди в чорній клітці співають,
Гарно й самітно свистять без кінця.
Очі їх лагідні, чистий їх голос
Болем проймає найдужчі серця.
Співом весну вони кличуть – прилинуть,
Дати троянд і фіалок нам цвіт;
Згодом розквітнуть суцвіття інакші,
Вбрані у чорний рясний оксамит.
Різно співають – один, потім другий,
Хоч ворожнечі нема ні на мить.
Лячно очима у даль поглядають,
Пісня їх радує нас і смутить.
Нумо, погляньте, ось два перед вами
Вдягнених в чорні киреї співця,
Співом своїм, що здається безжурним,
Змушують плакать вони мандрівця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бесікі Поезії

Categories: Твори з української літератури

Links