Мої почуття щодо поезії Д. Павличка “Два кольори”

Поезія Дмитра Павличка “Два кольори” сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб висловити свою любов до матері, щоб висловити подяку за її любов і турботу. Я вражена тим, як авторові вдалося у невеликому за розміром творі вмістити усе життя ліричного героя від того часу, коли він “малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами”, до того, коли йому “війнула в очі сивина”. Та на всіх життєвих дорогах супроводжувала героя вишита матір’ю сорочка, яка, я гадаю, і захищала його, і додавала сил, наснаги

у важкі часи.

Пісня “Два кольори” стала народною, її люблять і часто співають. Вона є справді українською. Мені здається, що її дуже важко перекласти іншою мовою, бо сорочка-вишиванка, оберіг – це українські традиції, народні символи. Широка тама кольорів у вишиванках, але переважають у них два кольори: червоний і чорний. Здавна відомо, що червоний означає любов, а чорний – журбу. Бо саме з таких почуттів, як любов і щастя, сум і журба, радість і печаль, складається людське життя. Ці почуття органічно поєднуються, переплітаються, як червоні і чорні нитки на маминому шитті. Як червона і чорна нитка у

вишиванні, так радість і журба у житті – завжди поруч:

Переплелись, як мамине шиття,

Мої сумні і радісні дороги.

У цій пісні багато спільного з відомою “Піснею про рушник” на слова Андрія Малишка. Та ж сама синівська любов до батьківського дому, до рідного краю, до матері. І як оберіг, як символ людського життя з його злетами і падіннями, щастям і журбою – сорочка, вишита червоними та чорними нитками.

Мені дуже подобається пісня “Два кольори” своєю ліричністю, задушевністю, теплом і мелодійністю. Я впевнена, що ще довго чаруватиме слухачів своєю неповторною красою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Мої почуття щодо поезії Д. Павличка “Два кольори”