Елізабет Баррет Браунінг Поезії

Елізабет Баррет Браунінг
Поезії
Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади – К.: Основи, 1995
Твоє покликання – осяяні палати,
Поете грації і после висоти!
Танцівники свій крок сповільнять, щоб могти
Твої уста, плідні піснями, споглядати.
Чи не забідний мій замок, щоб привітати
Рук доторки твоїх? I як допустиш ти,
Щоб музика твоя в яскрінні повноти
Пливла на мій поріг і слала аромати?
Поглянь! Вікно вгорі розбите; на старім
Горищі кажани і діти сплять совині.

/> Лиш мій цвіркун твоїй вторує мандоліні.
Тихіше! В іспиті спустошення гіркім
Луни не викликай. Є голос в домі цім.
Тобі – пісні, йому – ридання в самотині.
Про Теокрітові я думала пісні,
Про ним оспівані жадані, любі роки,
Що кожен з них – як друг, і кожен світлоокий,
Для смертних всіх несе дари в руці святні.
I я побачила крізь сльози самітнi
Прожитих мною днів нерадісні потоки,
Мого життя сумні, меланхолійні роки;
Всі кинули вони по черзі тінь мені
На душу. I нараз за спиною відчула
Містичну постать я. Назад вона рвонула
Моє волосся. Весь мій подих охолов.
I владний голос

– він спитав: “Чия це сила?
Вгадай, хто держить?” – “Смерть”,- рекла я. Продзвеніла,
Мов срібло, відповідь мені: “Не смерть. Любов”.
Якщо судилося тобі мене любити,
Задля любові лиш хай буде так. Не мов:
“Люблю за посмішку її, за чар розмов,
Що він свіжить мене, за погляд і привіти,
За мислі хід її, що здатен полонити
Своєю схожістю з моїм щораз і знов”;
Це – речі нетривкі; поставши з них, любов
Не вистоїть твоя і може спопеліти
При зміні їх. I теж ти не люби мене,
Що плач мій жалістю своєю ти спокоїв:
Забуде плакати істота, що загоїв
Ти біль її – тоді твоя любов мине.
Люби саму любов без спаду і віднови,
Щоб ти любив мене і в вічності любови.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Елізабет Баррет Браунінг Поезії

Categories: Твори з української літератури

Links