Крістіна Россетті Поезії

Крістіна Россетті
Поезії
Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади – К.: Основи, 1995
День народження
Це серце – наче дзвінкоустий птах,
Що в’є гніздо в долині ясноводій;
Це серце – наче яблуня, якій
Розкішно гнуться віти рясноплоді;
Це серце – мушля веселкових барв,
Яку нігує море полуденне;
О ні, ще радісніше серце це:
Моя любов прийшла до мене.
Високе крісло це на честь мені
Вповийте в шовк шарлатний і брокати,
Різьбіть на ньому срібних голубів

/> І пав з стооким пір’ям, і гранати,
I лілії, і злотний виноград,
I геральдичне плетиво черлене:
В цей день родилося моє життя,
Моя любов прийшла до мене.
О рози, дар для рожевіння юні,
І лавр для досконалої весни! –
Але зірви для мене гілку плющу,
Побляклу перше, аніж я.
О, ці фіалки для могили юні
I мирт для вмерлих у своїй весні!
Сухе мені дай листя, що обрала
Колись, давно для себе я.
Коли умру, мій любий,
Не треба роз і сліз;
Хай не стоїть при узголов’ї
Скорботний кипарис;
Зелені, в росах, трави
Круг мене хай ростуть;
Якщо ти схочеш – згадуй,
А
схочеш – то забудь.
Не бачитиму тіней,
Не чутиму дощів,
I солов’їний не долине
До мене тужний спів –
I, мріючи крізь присмерк,
Що сон і сон несе,
Я, щасна, все згадаю,
Забуду щасно все.
Луна
Прийдіть до мене ви в безмовності ночей
I в говорющому мовчанні снів глибоких
З нігою круглих щік і з світлістю очей,
Що спочиває на потоках;
Прийдіть в сльозах назад,
Надіє, пам’яте, любове давніх свят!
О мріє втішна – ні, занадто гірко втішна!
Тобі проснутись би не на землі, в раях,
Де душам люблячим сміється стріча ніжна,
Де очі, повні ждучих спраг,
Дверей пильнують строго,
Які, впустивши раз, не випустять нікого.
Вернись до мене в снах, щоб я ще раз могла
Прожити ті літа, ціною навіть смерті!
Вернись у снах; всю кров, весь подих я б дала,
За тебе, невимовна щерте!
Заговори, розлийсь,
Любове, в шепотах безмежних, як колись.
Вгору
Чи тільки вгору буде шлях вести?
Веде він, друже, тільки вгору.
Чи буду я весь довгий день іти?
Так,- щоб ввійти у ніч сувору.
Як проведу я ніч на тих верхах?
Притулок найдеш ти нарешті.
Чи я побачу в тьмі гостинний дах?
Цього житла не обминеш ти.
А подорожні? Чи найду їх там?
Так,- тих, що йшли поперед тебе.
Позву їх стуком я в залізо брам.
Не будеш мати в цім потреби.
Вкрай струджений, хотів би я вигод.
Там труд собі кінець находить.
I ліжко буде для моїх дрімот?
Так,- як і всім, які приходять.
Навік спочин; минув суєтний чин,
I жах буття до неї не дорине.
Без друга, любого її поглине
Навік спочин.
Немає серця втом, гірких годин,
I не вирують тут страхів пучини.
Навік спочин. Без мрій і видив він.
Несхитний сон. I щебети пташини
Її не збудять, не порвуть з тишин.
Під цвітом чебрецю і конюшини
Навік спочин.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Крістіна Россетті Поезії