Російська печатку палко відгукнулася на заклик комітету з’їзду “посприяти” у створенні “національного свята”. “Безприкладний ювілей”, “День перемир’я”, “Національний свято”, “Грандіозне торжество” – такими заголовками рясніли газети. Різні видання з гордістю відзначали, що від часу Пушкінських днів, у Москві 1880 року Росія ніколи ще влаштовувала таких культурних свят що вшановування Толстого буде ще грандіозніша: “Тоді святкувала одна Росія, тепер до нас з’їдуться представники всіх інших цивілізованих
держав. Льва Толстого шанують однаково ми й по закордонах. Це світової геній”, – стверджував П. Боборикін у статті “Безприкладний ювілей”. “Є ще істотна різниця майбутнього торжества від пушкінського: тоді ініціатива йшла від уряду, і яскрава програма свята створювалася адміністрацією, – повторював його слова Є. Аничков. – Тепер ініціатором свята з’явиться саме російське суспільство, від імені обраний ных їм представників, і російська преса”. Офіційного вшанування зірвалася, відзначати ювілей Л. М. Толстого, оголошеного “неблагонадійним”, “противогосударственным”
письменником, було “заборонено”. “Тут з чого поплакати й може посміятися, чи й й інше разом”, – ремствував П. Б. Струве. Це “якусь національну образу, якась невтішна нісенітниця”. На ювілейну пресу вплинуло двоїсте ставлення до вшанування Толстого самодержавства і цензури, повелевающих то цькувати, то славити великого письменника. Страх перед відкритим проявом громадського співчуття (позначився сумний досвід 1901 року, пов’язані з відлученням Толстого від церкви) виявився у суперечливих адміністративних циркулярах. Не забороняючи ювілею, уряд ухвалив заходи припинити які би там не було спроби “до ів користування із боку неблагонадійних елементів населення справжнього події у цілях противоправи тельственной агітації”. Газети й часописи в відділах внутрішнє життя давали “скорботну літопис” які йдуть зусебіч випадів проти Толстого. Розгромна замовна стаття в газетах набагато раніше серпня рубрика “До ювілею Л. Толстого” найчастіше звучала як “Перешкоди на ювілей Толстого”. Проте російська преса палко відгукнулася на заклик з’їзду російських журналістів відзначити знаменну дату великого письменника, який, за словами У. Короленка, “підняв друковане слово на недосяжну висоту”. Сучасники зверталися щодо нього: “Ви… наш, журналістів, старший товариш, старійшина. Одне свідомість: “Так, адже, за професії товариш Толстого”… врятувало одного журналіста від морального падіння”. Усі газет і журналів протягом року щодня публікували матеріали про Товстому, випускалися окремі номери, присвячені ювіляру. “Толстовський номер” денного випуску “Біржових відомостей” проголосив “тріумф російського генія”. У “Русскими ведомостями” і “Російському багатстві” зі статтями про Л. М. Товстому виступив У. Р. Короленка, який у “величавої фігурі” Толстого “і тяжкий розлад, і кращі прагнення нашого темного часу”; в “Російському слові” надруковані статті У. Дорошевича “Вшанування Толстого серед терору” і П. Боборикіна “Безприкладний ювілей”. Газета “Слово” побачила в толстовському ювілеї “торжество твор ческих сил нації”, опублікувала статтю Д. Философова “Совість людства”. Газета “Йдеться” вустами Д. З. Мережковського проголосила, що “свято Толстого – це свято російської революції”. “…Проти волі своєї виявився він сяючим осередком російської свободи… Сьогодні вороги російської свободи – вороги Толстого; друзі його – її друзі. Тепер він і її – одне. Чи хочуть цього чи ні, свято Толстого – свято російської революции”15. У Додатку до журналу “Нивка” є статті До. І. Чуковського “Толстой як художній геній”, А. Измай лову “На пророчою варті (До 80-ліття дні народження Л. М. Толстого)” і спогади А. Ф. Кони16. Журналістами відзначалося єдність петербурзьких газет в схилянні перед ювіляром: “Навіть голос Меншикова сьогодні достукується до унісон загальному хвалебному хору”; А. З. Суворін в “Новому часу” малює вибачливий портрет Л. М. Толстого й уряд пропонує перестати “судити” виразника національного генія Росії. Можна додати, що він вторив публіцист цієї газети У. У. Розанов, присвятив Толстому чотири ювілейні статті, на одній із них 28 серпня стверджував: “ми зливаємося про те подивом і повагою, яке цього дня принесе Толстому Росія та весь освічений світ”. У другій (щоправда, зі сторінок інший газети) він “згадував про своє поїздку до Ясну Поляну”, коли за прощанні схилився “перед Монбланом нашому житті”, поцілував Толстого “і поцілував його ру
