Ліричний герой у добутках російських поетів

Рання лірика Пушкіна, передаючи, переживання самого поета, у той же час створює образ не тільки геніального юнака поета, але типового представника передової дворянської молоді того часу, що виростав і духовно формировались у розпеченій атмосфері перед грудневою дійсності

Поезія ж Лєрмонтова, при надлежаще його вже до наступній за пушкінській епосі російського життя, малює яскравий у своїй конкретності й узагальненості образ людини, що духовно формировались у похмурій обстановці грудневої реакції й не героїчного покоління, що втратив

при цьому зв’язків із традиціями попереднього. Таким чином, у лірику будь-якого значного поета виникає образ людини часу й певного середовища, з його особливими смаками, симпатіями й антипатіями, характерними” саме для цього часу й для цього середовища, людини, що вступає в певні взаємини з дійсністю на різних етапах свого” індивідуального розвитку. Про співвідношення поезії Державіна з історичним змістом його епохи Бєлінський писав: “Могутній геній Державіна з’явився занадто не під час і не міг знайти в народному житті своєї батьківщини які-небудь елементи, який-небудь зміст для поезії. Суспільство

його часу добре розуміло поезію лестощів і догідництва; але про іншу поезію не мало рішуче ніякого поняття й, отже, не мало в ній ніякої потреби, ніякого нестатку… Де ж отут було з’явитися щирій поезії й великому поетові?”.

Якщо Державін з його геніальним даруванням не міг знайти в суспільстві свого часу особливо значний зміст для поезії, те якими можливостями щодо цього розташовував Пушкін? Що нового з’явилося в суспільстві пушкінського часу в порівнянні з державинским часом? Які почуття й переживання збуджувало цей час у душі Пушкіна? Що з життя свого суспільства й навколишньої його дійсності Пушкін відбив у своїй ліриці й повернув миру в перетвореному мистецтвом виді?

Ім’я Пушкіна невіддільно від визвольного руху його часу. Проблема російського визвольного руху 1810-1830-х років, що був частиною загальноєвропейського суспільного розвитку, незрівнянно ширше історії таємних декабристських організацій. Сама ж дворянська революційність, що виникла до організації перших таємних декабристських суспільств, продовжувала існувати й після розгрому руху декабристів. Активний народний протест проти кріпосництва, що проявлявся у всіляких формах, продовжував залишатися основою всіх різноманітних проявів визвольного руху в Росії аж до шістдесятих років. Виникла на російському національному грунті суспільних антикріпосницьких і антифеодальних устремлінь епохи, що особливо активізувалися після Вітчизняної війни 1812 року, дворянська революційність з’явилася своєрідним відбиттям цього процесу в дусі просвітительської філософії XVІІІ століття й демократичних ідей західноєвропейського суспільного розвитку. Боротьба із кріпосництвом і феодальним ладом свідчила про вступ Росії на шлях розвитку, по якому вже йшли “трани Західної Європи. У силу цього передові устремління західноєвропейської суспільної думки, у першу чергу демократичні ідеї великої французької революції, були близькі першим російським дворянам. “Візьміть велику французьку революцію,- писав Писарєв.- Вона недарма називається великої. Для свого класу, для якого вона працювала, для буржуазії, вона зробила так багато, що вест XІX століття, гот вік, що дав цивілізацію й культуру всьому людству, пройшов під знаком французької революції”. У силу особливостей історичного розвитку Росії в авангарді російського визвольного руху на тім його етапі виявилася не буржуазія, як на Заході, а дворянство

Щодо цього все суспільно-культурне життя Росії початку XІX століття повинна оцінюватися з неодмінним обліком цього специфічного характеру російського визвольного руху того часу. З’єднання в особі молодої дворянської інтелігенції самих передових визвольних ідей сучасності й традицій високорозвиненої дворянської культури, що здобувала в кращих своїх проявах у силу історичних умов російського життя риси загальнонаціонального характеру, створювало неповторну своєрідність суспільно-культурного життя всієї епохи. Розквіт культурного життя суспільства, пов’язаний з ліберальними устремліннями початку століття, почуття національної гордості, викликане переможним закінченням Вітчизняної війни 1812 року, посилення літературної й журнальної діяльності, інтенсивна робота Суспільної думки, що знаходила свій вихід у характерні для того часу приватних дружніх суспільствах, кружках і об’єднаннях, з одного боку, і ще більш дававшая себе знати в післявоєнних умовах вага кріпосного стану російського селянства, з іншого боку, нарешті, філософські шукання, викликані незадоволеністю сучасним положенням речей,- все це створювало ту атмосферу, яка оточувала молодого Пушкіна, і той грунт, що сприяла розквіту його поетичного генія

ЩоСкладалося У цих надзвичайно сприятливих умовах декабристський рух у цілому не можна зрозуміти у всій його складності й всім різноманітті ідейних устремлінь, не залучаючи до розгляду настроїв широких кіл дворянської інтелігенції, що формально не складалися в декабристських організаціях, але являвшихся невід’ємними частинами всього руху в цілому. Саме до цього середовища належав Пушкін. Культурний, розумовий і суспільний розвиток Пушкіна й більшості його однолітків-декабристів ішло в одному руслі російського життя того часу: одне виховання, та сама середовище й обстановка в місті й у сільському маєтку. І декабристи (у вузькому значенні їхньої наступної приналежності до таємного суспільства), і такі діячі руху, як Пушкін і Грибоєдов, створювали розрізненими, але шедшими в одному напрямку спільними зусиллями й ідеологічною основою, і самі форми руху дворянських революціонерів

Незважаючи на віддаленість декабристів від народу й політичну обмеженість усього руху в цілому, дворянські революціонери – на тім етапі визвольного руху – об’єктивно представляли загальнонародні інтереси. Саме цим пояснюється могутній революціонізуючий вплив ранньої пушкінської цивільної лірики на широкі суспільні кола того часу

Про цю особливість пушкінської творчості писав Герцен, безпосередньо зв’язуючи “явище Пушкіна” з історичним життям найширших народних мас. “Я говорю,- писав Герцен,- про тієї внутрішній, що не цілком усвідомить себе силі, що так чудодійно підтримувала російський народ під ярмом монгольських орд і німецької бюрократії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ліричний герой у добутках російських поетів

Categories: Шкільні твори

Links