Поет-Гуманіст, творець патріотичного “Співака в стані російських воїнів”, Жуковський

Йому були близькі культури й Заходу й Сходу, він із глибоким і щирим співчуттям ставився до поезії різних народів і епох, прагнучи розкрити в ній внутрішні близькість і споріднення, угадати об’єднуюче її єдиний гуманістичний початок. Цей своєрідний поетичний інтернаціоналізм поезії Жуковського заслуговує в наші дні особливої уваги дослідників

Уже давно звернуло на себе увага метричне багатство поезії Жуковського, що засвоїло для російської поезії ряд нових розмірів і обогатившего її численними строфічними новотворами. Ця сторона

поетичної роботи Жуковського також заслуговує подальшого поглибленого вивчання

Нарешті, одне з найважливіших питань вивчення Жуковського – роль його творчої спадщини для подальших доль російської поезії, дослідження тих різноманітних, неоднозначних за своїм значенням ниток, які з’єднують спадщину Жуковського із творчістю інших видатних російських поетів, як його сучасників, так і представників наступних епох і поколінь аж до наших днів. “Жуковський проклав безліч стежок для наступної російської поезії. І часто гамір, де він зробив тільки позначку шляху, інший поет прокладав більшу поетичну дорогу

<3. . .> Жуковський здійснив реформу російського вірша й увів той багатий арсенал метричних форм, що після нього успішно, розробляли протягом усього XIX і початку XX в. Пушкін, Лермонтов, Козлов, Тютчев, Фет, Некрасов, Бальмонт, Білий, Блок, Брюсов – немає такого помітного поета XIX і початку XX в., що не вчився бй па віршах Жуковського”, – вірно помітив Ц. С. Вольпе, один з перших радянських дослідників спадщини поета, якому належить помітний внесок у його вивчення.29 Після того як були написані ці слова, робота Ц. С. Вольпе й інших ранніх радянських дослідників Жуковського над вивченням творчого впливу його на пізніші долі російської поезії, ролі його спадщини в боротьбі літературних думок і його впливу на процес формування окремих великих російських поетів XIX і початку XX в. була продовжена й встигла принести багато коштовних результатів. Але незважаючи на це, проблема такого вивчення продовжує залишатися актуальної й сьогодні.

Епоха романтизму була захоплена ідеєю синтезу мистецтв. У той час як в XVIII в. Кант розмежував і протиставив один одному “чистий” і “практичний” розум, етику й естетику, а Лессинг – закони поезії й живопису, романтики прагнули знову злити їх воєдино. Звідси взаємопроникнення в поезії Жуковського філософії й естетики, “чудесного” і житейски повсякденн, музичного, образотворчого й поетичного почав. Дослідження цього питання також уже почалося в нашій естетиці й літературознавстві й чекає свого подальшого продовження

Жуковський був людиною свого часу, і його творчість, як творчість кожного російського поета XIX в., має потребу в історичному підході, у його оцінці чітких філософських і соціально-історичних, класових критеріїв. Поет-Споглядальник, він не був активною, діючою натурою й уважав покликанням поета в першу чергу виховання душі й серця “деяких”, очікуючи від цих деяких подальших успіхів освіти й туманності

Дослідження великої філософської літератури, що уважно вивчив Жуковський (свідчення тому – великі маргіналії на сторінках книг його бібліотеки), дозволяє по-новому освітити гносеологічні основи його світогляду. Поет уважно прочитав Бонні, Кондильяка, Юма, Руссо, Гердера, Канта й ін. Маргіналії на “Спогляданні природи” Шарля Бонні, “Трактаті про відчуття” Кондильяка, трактатах і романі “Нова елоиза” Руссо становлять десятки сторінок, що містять найцікавіші судження по найважливіших проблемах гносеології й антропології – проблемам сутності й походження людини

Як показують численні замітки Жуковського на “Спогляданні природи” Бонні й “Трактаті про відчуття” Кондильяка, поет беззастережно приймає основне гносеологічне положення цих філософів про емпіричний, досвідчений початок почуттєвого пізнання. Він схвально сприймає основні положення їхнього сенсуалізму, згідно яким відчуття – головне і єдине джерело пізнань. “Ми існуємо й почуваємо тільки остільки, оскільки ми одержуємо відчуття ззовні”, – записує Жуковський на полях II глави “Трактату про відчуття”.’ Послідовний сенсуаліст Кондильяк, перенесший на французький грунт гносеологічні теорії Локка, робить героєм свого центрального добутку статую, що поступово перетворюється в людину під впливом повідомлених їй всіх почуттів, починаючи від найпростішого – нюху й кінчаючи дотиком, завдяки якому статуя може усвідомити себе в просторі. У процесі вивчення Кондильяка Жуковський створює на полях книги докладний і точний конспект, у якому окремі положення французького філософа-сенсуаліста узагальнюються або, навпроти, конкретизуються, а іноді розгортаються й заглиблюються в психологічному аспекті. Отже, Жуковський слідом за Бонні, Кондильяком, Руссо думає першоелементом психологічної діяльності відчуття

Пізнавальне значення наслідування здавна й глибоко цікавило Жуковського. Ще читаючи на самому початку 1800-х років Ш. Бонні, російський поет виділяє думку автора про свідомість людини як дзеркалі, що відбиває “коротенько зовнішній мир”, і про разючу розмаїтість цих дзеркал залежно від індивідуальності суб’єкта, що вдивляється в мир: “Яка домірність між дзеркалом крота й дзеркалом Ньютона або Лейбница? Які образи є в мозку в Гомера, Виргилия або Мільтона?”. Щось досить близьке до цього читаємо ми в статті “Про поезію древній і нових”: “Розум людський створений настільки чудово, що Природа безупинно зображується в дзеркалі його новою. Яке багатство нових описів, порівнянь, картин і думок у Клопштоке й Мільтону!”. Доречно згадати, що байка Крилова, по Жуковському, теж “чисте дзеркало”, у якому відбивається “істотний мир з усіма його відтінками”. Навряд чи можна вважати випадковим настільки наполегливе варіювання того самого образа. Дзеркало в цьому випадку – ” свідомість, щовідбиває,”, що змінюється в міру розвитку “розуму людського”. Очевидно, що тут теорія “наслідування” переростає в Жуковського в теорію “відбиття”.

Вище вже вказувалося, що Жуковський наполегливо відстоював думку про об’єктивне існування прекрасного; тільки недолік почуття, недолік духовного зору може або не виявити красу, або недооцінити її. Духовно обдарована | V творча особистість здатна розглянути в природі невичерпне джерело прекрасного. Наслідувати природу, художник творить свій естетический мир, узятий у природи, але перетворений творчою фантазією поета. Цьому переконанню не суперечать слова Жуковського, повторені їм слідом за Руссо: “прекрасно тільки те, чого ні”. Тут Мова йде про те, що, відповідно до романтичного світорозуміння Жуковського, тільки поет може “прекрасне в польоті удержати”, може розглянути й запам’ятати справжні духовні цінності навколишнього світу: “святі таїнства, лише серце знає вас”. Лише поетові, здатному “знімати покрив” (один з найпоширеніших образів поезії Жуковського), у найбільш урочисті, високі мінути натхнення розкриваються справжні скарби миру. Так діалектично зв’язуються в поданнях Жуковського об’єктивність миру й суб’єктивність поетичного зору

В 1820-е роки під впливом німецької романтичної естетики у Творчості Жуковського усе більш наполегливо звучить думка про перетворюючу ідеальну функцію мистецтва. Про це говорять знайдені в архіві виписки Жуковського з естетики Гофмана, Шлегеля, Жан-Поля й др.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поет-Гуманіст, творець патріотичного “Співака в стані російських воїнів”, Жуковський

Categories: Нові твори

Links