Приреченість поета на самотність в умовах вищого світу (за творчістю М. Ю. Лермонтова)
Ще з дитинства М. Лермонтова оточували різноманітні суперечності, а це призводило до трагічних негараздів у житті.
У легендах про Пугачова, піснях про Стеньку Разіна, у красі Кавказьких гір до Лермонтова приходить мрія про волю. А натомість він бачить у маєтку матері принижених кріпаків і сповнюється жахом, крикнувши: “Бабуньо! Хіба ж можна бити людей?! Я забороняю!”.
Читання Пушкіна й Шиллера, уроки історії, розповіді про 1812 рік народжують у душі молодого Лермонтова прагнення чогось героїчного. Усвідомлюючи недосяжність свободи,
Суспільство, що оточувало поета, викликало в нього неприйняття. “Життя моє – я сам”, – пише він М. А. Лопухіній. Але зневага до суспільства і самотність пригнічують поета. Він боїться розірвати все, що його пов’язує з людьми, боїться скептицизму, яким отруюватиме душу поета вищий світ. Лермонтов хоче, як він пише в одному з листів,
Складне протиборство почуттів, трагізм поетової долі у вищому світі відкриваються нам у багатьох віршах Лермонтова, наприклад “Смерть поэта”. “Світ”, зображений у цих творах, не тільки нудний, а навіть злочинний: він убиває поетів. Так, звинувачуючи безпосереднього вбивцю Пушкіна, поет вказує також і на його таємних убивць. Лермонтов захоплюється бунтівливим духом Пушкіна, але разом із тим усвідомлює, що бунтувати самому, коли тебе ніхто не підтримує, – марна річ. Марна тому, що увесь світ відгороджений від волелюбного духу бентежного поета стіною несправедливості, брехні, байдужості та підлості.
Але поет розпочав боротьбу, зійшовши з того шляху, який визначила йому доля. Саме в цьому полягають для Лермонтова внутрішні причини трагедії: поет приречений на самотність, але не може так жити, він кидається в чужий для нього світ і гине. Це яскраво показала доля самого Лермонтова.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)