Пародія в “Історії одного міста” М. Е. Салтыкова-Щедріна
Пояснюючи задум “Історії одного міста”, М. Е. Салтиков-Щедрін затверджував, що книга ця про сучасність. У сучасному йому світі він бачив своє місце й ніколи не вважав, що створені їм тексти будуть хвилювати його далеких нащадків. Однак виявляється достатня кількість причин, завдяки яким його книга залишається предметом і приводом для пояснення подій сучасної читачеві дійсності. Однієї з таких причин, безсумнівно, є прийом літературного пародіювання, що активно використовує автор.
Особливо це помітно в його “Звертанні до читача”,
“Не хочу я, подібно Костомарову, сірим вовком нишпорити по землі, ні, подібно Соловйову, шизым орлом ширяти під облакы, ні, подібно Пипіну, розтікатися думкою по древу, але хочу ущекотать прелюб’язних мені глуповцев, показавши миру їхні славні справи й преподобний той корінь, від якого знамените це древо відбулося й галузями своїми всю землю покрило”. Так починається глуповская літопис. Величний текст “Слова об полицю Игореве” письменник організує зовсім по-іншому, помінявши ритмічний і значеннєвий малюнок. Салтиков-Щедрін, використовуючи сучасні йому канцеляризми (у чому, безсумнівно, позначилося те, що він виконував у м. В’ятці посада правителя губернської канцелярії), уводить у текст імена істориків Костомарова й Соловйова, не забувши при цьому й свого приятеля – літературознавця ПипінО. Таким чином, пародируемый текст надає всієї глуповской літопису якесь достовірне псевдоісторичне звучання, одночасно вказуючи на сучасну, майже фейлетонне трактування історії.
А для того щоб остаточно “ущекотать” читача, далі Щедрін створює густий і складний пасаж за мотивами “Повести тимчасового років”. Згадаємо щедринских головотяпів, які “об усе головами тяпают”, гу-щеедов, долбежников, рукосуев, куралесов і зіставимо з галявинами, “живучими самі по собі”, з радимичами, дулібами, древлянами, “живучими по-скотски”, по звіриних звичаях, і кривичами. Історична серйозність і драматизм рішення про заклик князів: “Земля наша велика й рясна, а порядку в ній немає. Приходите княжити й володіти нами”, – стає в Щедріна історичною несерйозністю. Тому що мир глуповцев – це мир перевернений, задзеркальний, И історія їх задзеркальна, і закони її задзеркальні, діють по методу “від противного”.
Князі не йдуть володіти глуповцами. А той, хто нарешті погоджується, ставить над ними свого ж глуповского ” злодія-новатора”. И будується “преприродно прикрашений” місто Глупов на болоті, посередині сумовитого до сліз пейзажі. “ПРО, світло світла й прекрасно прикрашена, земля Російська!” – піднесено викликує романтичний автор “Слова про погибель землі Росіянці”. Історія міста Глупова – це свого роду “антиісторія”. Вона являє собою трагічно-смішне, гротескне й пародійне протиставлення реального, дійсного життя, опосередковано через літописи высмеивающее саму історію. І тут слід зазначити, що почуття міри не змінює авторові ніколи. Адже пародія, як літературний прийом, дозволяє, спотворивши й перевернувши реальність, побачити її смішні й гумористичні сторони. Але ніколи Щедрін не забуває, що предметом його пародій є досить серйозні речі. Не дивно, що в наш час сама “Історія одного міста” стає об’єктом пародіювання як літературного, так і кінематографічного.
Це ставиться в кінематографії до стрічки Володимира Овчарова “Воно”, у сучасній літературі – до “Історії одного міста в новітні часи” В. ЛьецухО. Однак спроби перевести Щедріна на іншу мову й в інші реалії закінчилися по суті нічим і одержали невисоку оцінку. Це свідчить про те, що унікальна значеннєва й стильова тканина “Історії…” може бути перепародійована сатиричним талантом, рівним таланту Салтыкова-Щедріна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)