Хитромудрий ідальго Дон Кихот Ламанчский характеристика образа Дон Кихота

Дон Кихот – центральний персонаж роману. Комічна фігура старого бедного кастильского ідальго Алонсо Кихано, що, начитавшись лицарських романів, залишає будинок і пускається на пошуки пригод, відразу ж набудовує читача на те, що перед ним – пародія на модні в той час романи. Уже саме ім’я, придумане собі героєм (у перекладі з іспанського “кихот” означає “набедренник”) викликає здивування й посмішку. Адже ідальго, представники нижчого шару іспанського дворянства, не мали права на префікс частки “дон”. Чому ж цей дивак

намагається наслідувати прославлених героїв минулого й уявляє себе мандрівним лицарем, що робить подвиги по ім’я своєї улюбленої, прекрасної Дульсинеи Тобосской, що він теж придумав?

Найпростіше порахувати його безумцем. Так і надходять усі, хто з ним зіштовхується під час його мандрівок по дорогах Іспанії. Автор лише поступово підводить читача до того, що його герой, незважаючи на його досить ексцентричні витівки, прекрасно утворений, начитаний в античній літературі, може бути тверезим і розважливим, а в його божевіллі, говорячи словами Шекспіра, є “своя послідовність”. Свої невдачі на лицарському поприщі

Дон Кихот пояснює підступами злих чарівників, чарами яких велетні перетворюються у вітряні млини, а дама його серця, Дульсинея, приймає вигляд простої селянки.

Дон Кихот свято вірить у фантастичні оповідання про подвиги лицарів, і ця віра підтримує його неприборканий дух, що ледь утримується в старезному гелі. Відсталість навколишніх його людей і предметів не валить його в розпач, оскільки вони не владні над його ідеалом У романі Сервантеса мир “високої” фантазії й “низкою” дійсності, мир поезії й прози не протипоставлені один одному, як це думали письменники-романтики, що бачили в Дон Кихоте самотнього мрійника, не зрозумілого вульгарною й вульгарною юрбою. У Сервантеса ці мири вигадливо переплетені, уписані один в іншій, між ними існують взаємні переходи, відкриті тому, хто дерзновенно вірить у їхню можливість.

Дон Кихот говорить про себе: “Чарівники можуть відняти в мене щастя, але волі й мужності їм у мене не відняти”. Правда, в 2-й частини роману героїчний ентузіазм Дон Кихота поступово слабшає, поступаючись місцем розчаруванню й примиренню з долею простого смертного – уже не мандрівного лицаря Дон Кихота, а бедного ідальго Алонсо Кихано. Але це зовсім не означає, що автор ниспровергает ідеали, що надихали його героя. Сервантес показує, що людина у своїх духовних шуканнях повинен наслідувати найвищих зразків, не боячись здатися смішним, але при цьому зобов’язаний пам’ятати, що він найміцнішими ідеями зв’язаний зі своїм оточенням, що не тільки тримає особистість у полоні щоденності, але й стимулює її потреба у творчості, у створенні образів, якими буде жити не одне покоління. Протягом усього роману Сервантес постійно піддає образ свого героя самому важкому й жорстокому випробуванню – випробуванню сміхом.

І Дон Кихот його витримує. Трагічне й комічне в ньому зливаються воєдино, а сміх завдяки генієві Сервантеса здобуває новий вимір – він не принижує й не розвінчує, але облагороджує й затверджує віру у вічне достоїнство смертної людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Хитромудрий ідальго Дон Кихот Ламанчский характеристика образа Дон Кихота

Categories: Шкільні твори

Links