Сатиричне зображення глуповцев (По добутку М. Е. Салтикова-Щедріна “Історія одного міста”)

1. Зміст добутку. 2. Сатиричне зображення міста. 3. Глуповци і їх градоначальники. 4. “Історія глуповского лібералізму”. 5. Зміст фінальної сцени. Добуток М. Е. Салтикова-Щедріна “Історія одного міста” є оригінальним сполученням реалістичного й фантастичного, гротескного Добуток висвітлює історію вигаданого міста Глупова, однак зазначені точні дати записів – з 1731 по 1826 рік.

Читач, що добре розбирається в історичних подіях, що відбувалися в Росії в цей період, не зможе не помітити відгомони цих подій у тексті. Але автор свідомо веде

читача від сугубо історичного й реалістичного розгляду добутку. Метою автора було створення цілісного образа Росії, з його пороками й перемогами, що відбувалися в певний історичний період.

За допомогою сатири й іронії зображені в книзі пороки й помилки російського суспільства, як викоренені, так і ті, які тільки має бути викорінити. Розбіжності й протиріччя починаються вже в зображенні самого міста. Так в одному місці згадується, що племена головотяпів заснували місто на болоті, в іншому ж читач довідається, що “рідне наше місто Глупов має три ріки й, в однаковість древньому Риму, на семи горах побудований,

на яких в ожеледь безліч екіпажів ламається”. Не менш парадоксальні й двоїсті його соціальні характеристики. Те він має статус повітового містечка, то він місто губернський або навіть столичний, а те раптом надягає маску села або навіть деревеньки з вигоном для худоби, обгородженим типовою сільською огорожею.

Але тільки огорожа ця сусідить із границею Візантійської імперії. Особливо фантастичні й цікаві для розгляду самі жителі Глупова або глуповци. Часом їхнє поводження нічим не відрізняється від манірних столичних обивателів, але при цьому вони сіяють і орються Іноді вони – самі бідні й брудні селяни, але обладающие манерами й думками образованнейших людей.

Цікаві образи правителів цього народу. Щедрін відкриває читачеві целую галерею градоначальников, що сполучають у своїх обликах, звичках і характерах портрети відомих російських вельмож і монархових осіб. Відкриває цю низку персонажів градоначальник Брудастий. У голові в цього високопоставленого чиновника замість мозку є органчик, здатний виконувати тільки дві мелодії: “не потерплю! ” і “розорю!

“. Тут Щедрін висміює безголовость і неможливість мислити самостійно, характерні для багатьох представників російської влади. До нього примикає схожий безголовий чиновник – Прищ. У нього голова начинений кашею, а тому приймати рішення самостійно він не здатний Основний життєвий девіз цього героя: ” Відпочити-З!” И хоча з його приходом до влади глуповци зітхнули з полегшенням, у їхньому житті практично нічого не змінилося – як і раніше ними керує безголовий градоначальник.

Коли добуток вийшов у світло, Салтикова-Щедріна стали дорікати в перекручуванні життя, зайвій фантастичності й віддаленні від реальності. Однак заможність цих докорів явно сумнівна. Щедринские гротеск і сатира не обгороджують читача від дійсності, а тільки доводять до парадокса ті факти реальності, які є негативними, негативними, що заважають нормальному розвитку суспільства. Улюблений письменником прийом перебільшення подібний до збільшувального скла – він робить сховане явним, зримим, наочним. За допомогою фантастичного елемента в добутку ставиться остаточний діагноз суспільної хвороби, що, може бути, існує ще в зародку й не в змозі продемонструвати всю свою небезпеку для навколишніх Подібний, що пророкує й пророкує події зміст утримується в образі Похмурий-Бурчеева, що вінчає галерею градоначальников міста Глупова.

Улюблене висловлення самих глуповцев як природна відповідь на дії влади безнадійно й сумно: “Ми люди привишние! Ми перетерпіти могим. Коли нас теперича всіх у купу скласти й із чотирьох кінців запалити – ми й тоді противного слова не мовимо!

” Невтримної енергії адміністрування вони можуть протиставити важку силу повної бездіяльності, “бунт” на колінах: “Що хошь із нами роби! – говорили одні, – хошь – на шматки ріж, хошь – з кашею їли, а ми не згодні! З нас, брат, не що візьмеш! – говорили інші, – ми не те що інші, які тілом обростили!

Нас, брат, і вколупнути ніде. И завзято стояли при цьому на колінах”. Коли проїзні цікавилися справами містечка, що бунтують відповідали: “Тепер наша справа вірне! теперича ми, братик мій, папір подали!

” Тут перед читачем з’являється написана Щедріним історія “глуповского лібералізму”, ідея якої була взята, на жаль, з життя Росії. Свободолюбци Глупова – Ионка Козирєв, Ивашка Фара-Фонтьев і Алешка Беспятов – зворушливі у своїй мрійності й практичній безпорадності Не можна дорікнути їхнього співгромадян у повній нечутливості стосовно них, але в співчутті до них протягає та ж політична наївність, що й у лібералів: “Мабуть, Евсеич, мабуть! – проводжають вони в острог правдолюбця, – із правдою тобі скрізь жити буде добре! Із цієї мінути зник старий Евсеич, начебто його на світі не було, зник без залишку, як уміють зникати тільки “старателі” російської землі”. Однак картини життя звичайних обивателів істотно відрізняються від біографій градоначальников.

Тут сатира й презирство переміняються схованим співчуттям і жалем з боку автора, а сміх стає гірким. Описуючи народ, Щедрін опирається на народні ж початки свого гумору, використовуючи народну творчість і фольклор. Завершується літописання міста Глупова картиною загибелі Похмурий-Бурчеева.

Наступає цей кульмінаційний момент тільки тоді, коли в жителях міста прокидаються нарешті почуття совісті й відповідальності за долю держави. Картина фінального бунту має двоїсту оцінку. З одного боку, це зовсім не освіжаюча стихія, а “повне гніву воно, що видає глухі, що каркають звуки”. Це “російський бунт, безглуздий і нещадний”, а не революційний переворот, підготовлений і продуманий. Однак цей фінал все-таки є оптимістичним.

Історичний хід можна зупинити лише на час. Як це зробив з рікою Похмурий-Бурчеев. Правлячому самодурові вдалося лише на час зупинити потік, що потім все-таки вирвався на волю: “…

Залишки монументальної греблі безладно спливали долілиць за течією, а ріка дзюрчала й рухалася у своїх берегах”. Зміст фіналу очевидний – рано або пізно теперішнє, правильне життя переможе своїх приборкувачів і знайде собі дорогу, низпровергнув перехоплення-хвацьких і угрюм-бурчеевих.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сатиричне зображення глуповцев (По добутку М. Е. Салтикова-Щедріна “Історія одного міста”)

Categories: Твори з української літератури

Links