Послало Сонце свою сестру Місяць на землю по ягоди. Ходить Місяць по тундрі, збирає ягоди, зустрічає Воронові. Збирали вони ягоди, збирали й набрали повний посуд. Місяць і говорить:

- Давай відпочинемо небагато! Ворона й відповідає Місяцю:

- Ти відпочивай, а я зараз переберу ягоди.

Заснув Місяць. Стала Ворона

Після того як я вже якийсь час займався своїм ремеслом, я опанував ним у такій досконалості, що побрав до себе трохи учнів, щоб навчити їх тому ж, — почало своє оповідання Чорне Злодій. - Серед них був один, молодий, який відрізнявся розумом від усіх інших, — з ним я займався більше всіх. Він був дуже кмітливий, і навчання давалося йому легко. Незабаром

Давним-давно жив один жорстокий хан. Якось усе ханові набридло: і розважальні звеселяння, і гри, і танці, і навіть облавне полювання. Долі його підданих не цікавили хана. Нічого й нікого не прагне він знати й бачити. Та тоді був видано указ, про який знали у кожному аиле й у кожній долині. У ньому говорилося:

«Хто зуміє розповісти ханові

Одного разу ввечері Хебо сиділа у входу у хатину й мріяла про майбутнє. Вона бачила себе дружиною прекрасної, ставної й багатої людини, представляла, як вона живе у розкоші, має безліч рабів, які повністю рятують її від усякої роботи. Їй видалося, що щастя й благополуччя залежать від її надзвичайної краси.

Трапилося так, що королівський син подружився з бідняком, сином шевця. Молоді люди не приховували ні від кого своєї дружби, - разом з'являлися на вулицях і площах міста, разом гуляли у королівському саду, і принц навіть пишався своїм другом, тому що Мигель

Жили колись дев'ять братів, ні батька у них, ні матері. Жили вони бідно-пребідно, самі у лахмітті, і у халупі у них порожньо - ні вогню що спалити, ні потопу віднести. Пішли брати найматися у батраки. Довго ходили вони - нікому працівники не потрібні. Притомилися брати,

Жив-Був звіздар. У тих краях, де він жив, трапилася у один рік сабона посуха, ніяк дощ не йшов. Земля висохнула так, що люди не могли посадити рис на полях. Небо давно вже повинне було затягтися хмарами й пролити вологу, але сонце як і раніше немилосердне палило. Страх охопив землепашцев. Тоді-Те звіздар поклав перед собою дошку, посипав її зверху піском і накреслив розташування

Розповідають, начебто правил у одній країні якийсь благочестивий і мудрий султан по імені Санджар, з незвичайним тщанием, що вникав у справи держави й підданих, не покладаючись у цьому на свої наближені. Перемінивши багате облаченье на прості одяги бурлаки, ходив він уночі по вулицях міста, днем же у плаття калан-дарунка відправлявся на базар, де збиралася безліч народу, і там, невпізнаний,

У одній землянці ввечері зібралися діти. Діти відіграли й багато сміялися. Один хлопчик сиротка вмовляв товаришів не сміятися:

- Тихіше, не можна вночі сміятися, а то бог прийде й з'їсть нас!

Але діти не слухалися й ще голосніше сміялися.

Сиротка почув тупіт і сказав: – Тихіше, тихіше, хто те йде! Тупіт став сабоніше. Хлопчик закрив двері. Бог обхопив

Жив на світі заєць, і було у нього заповітне бажання - море переплисти, на далекому морському острові побувати. Але плавати зайчишка не вмів, і човна у нього не було.

Думав-Думав заєць і придумав. Гуляв він якось раз по берегу моря, побачив акулу