Жив-Був купець досюль, було у нього три дочки. Заманулося йому за море поторгувати з'їздити. Він дочкам скорчив усім по спокою, а дверей на вулицю не прорубав, ходу не зробив, щоб не ходили никуди. Болиша дочи батькові говорить: «Побери мою сорочку беленьку; якщо я зле заживу, то нехай моя сорочка почернее». Середня дочи скаже: «Батюшко,

Не бійся до справи руки прикласти. Коли рукою не поворухнеш – і щастя повз пройде. Тільки й бачив його!..

У одному селі три брати жили – Халба, Андуга й Покчо.

Два брати мисливський промисел любили, на полювання ходили. Пастки для звіра робити вміли. Стрілою білці на лету у око попадали. А молодший

Жила-Була у гнізді на дубі сорока зі своїми сорочатами. Якось раз зранку прийшла до дуба лиса й говорить, що з голоду вмирає, нехай, мол,

Сорока віддасть їй одного пташеняти.

- Ні, не віддам, - відповідає сорока.

- Прагнеш їсти, сама побери.

- Не віддаси

Не у настільки прадавні часи жив у Ботлихе відомий алим. У нього було багато послідовників і муталимов, які розносили славу про його мудрість по всьому Дагестані. Серед багатьох старанних і слухняних муталимов був один зухвалий насмішник, витівки якого

Прослужив солдат двадцять п'ять років. Виходила йому чиста. Перед відставкою прийшов він до свого начальника й говорить: «Ваше високоблагородіє! Вам відомо, що я служив чесно й беспорочно,

Вистояв на одній квартирі всю службу й з хазяєчкою але побранился жодного разу! Дайте за мою вірну службу солдатський значок — казенний барабан!» — «Цього

У тайменя голова була більша, а у тріски - маленька. Ось прагне таймень піднятися нагору по ріці, так голова у нього велика. А плин-те у ріці швидке.

- Агов, тріску! Голова у тебе маленька. Живеш ти у море. Море - це твоє житло. Мені ж у ріку потрібно підніматися проти плину, а голова у

Мене велика. Отож, не чи краще,

За старих часів, далеку старовину, Жив бідний лісоруб. Щодня ходив він у гори дерева рубати.

Прийшла одного разу до його лісового куреня незнайома дівчина. Особа у неї біле, від сонця більшим парасолем закривається. Задивився на неї лісоруб. «Бувають

Говорять, що замолоду своєї Тенали Рамакришна поклонявся чорній богині Розжарюй. У славу цієї великої богині він прочитав безліч молитов і заклинань, розморював себе довгим постом, приносив рясні жертви її храмам. Богиня Розжарюй була задоволена настільки ревним служінням свого юного бхакта й розв'язала сама нагородити його. Одного разу вночі вона з'явилася

Жив колись цар. Та була у нього єдина дочка, у якій він душі не сподівався. Царівна вже досяглася повноліття, і всі навколо не утомлювалися дивуватися її рідкій красі й зачаруванню. Але з віком, як відомо, дочки доставляють батькам усе більше турбот.

Так було й цього разу.

Прийшов

Колись існували два королівства, що володіли рівною міццю й багатством, і розташовані вони були по двом берегам великої ріки. Протягом багатьох лет вони жили один з одним у світі, і їх жителі вільно переміщалися з одного королівства у інше. Тепер, коли королі зостарилися їх уже не цікавили битви