В образі Савельича Пушкін намалював гарної російської людини, трагізм положення якого в тім, що він живе в епоху кріпосного права, що знеособлює селянина, і насамперед і сильніше всього двірського. “Савельич – чудо. Це особа найтрагічніше, тобто яке найбільше жаль у повісті”,- добре сказав один з письменників – сучасників Пушкіна.
В образі Савельича втілені багато привабливих рис, характерні для простої російської людини: вірність боргу, прямота, здатність до глибокої прихильності й самопожертви. Все краще в Гриневе виховано
переважно Савельичем. Савельич глибоко прив’язаний до Гриневу. Свій борг він бачить у тім, щоб улаштувати щастя свого вихованця. Савельич – раб по положенню, але не раб за духом. У ньому живе почуття людського достоїнства. Гіркота й біль викликав у Савельиче грубий лист до нього старого Гринева. У відповідному листі Савельича Пушкін підкреслив не тільки покірність старого дядька своєму панові, але й пробудження в кріпосному рабі свідомості того, що він така ж людина, як і його пан. Образом Савельича Пушкін протестує проти кріпосного права.
Швабрин – аристократ, що раніше служив у гвардії й за дуель
засланий у Білогірську міцність. Він розумний, утворений, красномовний, дотепний, спритний. Але до народу, до всього, що не стосується його особистих інтересів, Швабрин глибоко байдужий. У ньому немає почуття честі й боргу. Ображений відмовою Маші вийти за нього заміж, він мстить їй наклепом. Він пише анонімний донос старому Гриневу на його сина. Уже після першої звістки про повстання у Швабрина зароджуються думки про зраду, які він і здійснює, коли Пугачов взяв міцність. Швабрин перейшов на сторону Пугачова не по високих ідейних спонуканнях, а з метою розправи із Гриневым і оволодіння Машею. Морально спустошена людина, вона викликає в Пушкіна різко негативне до себе відношення