Скорочено “Фрегат “Надія”” Бестужева-Марлинского

Капітан-лейтенант Ілля Петрович Правин був закоханий уперше й з усією можливою пристрасністю. Даремне занепокоєння й застереження друзів, і більше всіх товариша по морському корпусі, а нині першого лейтенанта його фрегата Нила Павловича Какорина. Даремні мудрі медичні ради корабельного лікаря. Щодня капітан на балі або прийомі, щодня шукає побачити княгиню Віру. Необережне зауваження незнайомця в її присутності – і от уже дуель, у якій Правин шляхетністю й хоробрістю сторазово перевершує суперника

Підозра, що її увага належить іншому,

– і пекельні борошна тріпають його серце, подібно лютим вітрам Атлантики. Упевнений, що його зволіли молодому дипломатові, Правин направляється в Ермітаж, щоб забутися серед шедеврів щирого мистецтва, що піднімають душу. Тут, у скульптури Психеи – дивовижного утвору Кановы, він зустрічає Віру. Треба розпачливе визнання й у відповідь… визнання, настільки ж искреннее, мимовільне й нестримне

Щастя охоплює капітана, як світлий вогонь. Він любимо! Але чеснота Віри… Щоб похитнути її, потрібні зусилля незвичайні

И один раз він є до неї на дачу в повному мундирі. “Що це значить, капітан?” Правин склав

тим часом целую історію про те, як із двох доручень – короткого кур’єрського візиту до берегів Греції й чотирирічної кругосвітньої подорожі в американський форт Росс і назад (дійсність пропонувала тільки перше) – він вибрав друге, тому що безнадійність його положення не залишає йому іншої можливості. “Ні, cher ami! Я зараз вирішила. Погодься лише на круїз у тепле Середземне море

Я зроблю всі!” Правин заплакав від сорому й у всім зізнався. Але Віра сама була вже щаслива цим дозволом напруги. Тим часом доля затягувала їхні відносини морським вузлом

Десять днів через у Кронштадті знімається з якоря судно, на кормі якого видніється група із трьох осіб: стрункого флотського штаб-офіцера, приосадкуватої людини з генеральськими еполетами й чарівною дамою. Закохана жінка долає границі можливого. Усе влаштовано щонайкраще, для поправлення здоров’я князь Петро зі своєю дружиною відправляється за кордон, і до Англії йому дозволено плисти на борті фрегата “Надія”. Князь Петро був сильно зацікавлений відмінною корабельною кухнею

Правин ловив морок ночі в чорних очах княгині Віри, вона тонула в нього блакитних. Вони блаженствували. Пройшли Ревель і Фінляндію, промчалися Швеція, Данія, Норвегія, мигнули протоки, острови, чудові маяки геніальних у своєму практицизмі англійців

Князь зійшов у Портсмуті, княгиню доставили в одну із сіл на півдні острова, де вона повинна була чекати повернення чоловіка з Лондона. Коханці попрощалися. Фрегат стояв на якорі у виді берега. Погода псувалася. Правин не знаходив собі місця

Раптово він вирішив зійти на берег – побачити її ще один лише раз! Лейтенант Какорин заперечує дружески, але рішуче: останнім часом капітан очевидно зневажає своїми обов’язками, наближається бура, зараз не слід залишати корабель. Виникає сварка. Капітан відстороняє Какорина, свого першого помічника, від командування й велить другові йти під арешт. Потім він виконує свій намір: побачення або смерть! Коханці переживають бурхливу ніч

По морю гуляють смерчі, величезні вали здіймають поверхню вод. Капітан розуміє, що він повинен бути на судні, йому ясно, що він робить зрадництво, відкладаючи повернення до ранку. Але він не має сил піти. Ранком перед коханцями неждано є князь Петро. Пояснення недоречні – князь відкидає дружину й вертається в Лондон. Тепер вони вільні, щастя відкривається перед ними

Але повз вікна готелю в бурхливому морі, подібно примарі, рухається пошарпаний бурою корабель. Це “Надія”. Тепер уже Віра не може удержати капітана. Десятивесельная шлюпка несеться в саме серце бури. Шлюпку з жахливою силою вдарило об борт судна

Загинуло шестеро веслярів. Через недосвідченість другого лейтенанта на судні під уламками щогли загинуло ще п’ять чоловік. Капітан Правин важко поранений, втратив багато крові. Мідний цвях з обшивання судна при ударі ввійшов йому між ребер

Подавлений своєю провиною, він страждав незвичайно. Вся команда, включаючи суднового лікаря, молила Бога про його порятунок. Княгиня день і ніч проводила у вікна готелю із зоровою трубою, не відпускаючи поглядом фрегат

Там була вся її надія. Тривале спостереження в телескоп робить дію незвичайне, обертаючи нас у хвилювання, подібне із впливом п’єси невідомою мовою. Княгиня бачила всі, але не могла до кінця зрозуміти нічого. Усе рухалося, фрегат убирався, приходив у колишній стрункий вид. Раптово пушка вдарила вогнем. Щось червоне мигнуло й зникло за бортом

Прапор опустився до самого низу, потім знову злетів на щоглу. Сьогодні він знову не прийде? Але в сутінках почулися кроки. Увійшла людина в шотландському плащі. З радісним серцем Віра кинулася кнему.

Але чоловіча рука відсторонила її. “Княгиня, ви помилилися. Я не Правин, – сказав чужий голос. Перед нею стояв лейтенант Какорин.

– Капітан умер, він втратив занадто багато крові”. “Його кров залишилася тут, – з гіркотою додав він”… Спектакль не починали, чекали государя. Молодий гвардійський офіцер направив свій модний чотирикутний лорнет на одну з лож, потім нахилився до сусіда: “Хто ця гарна дама поруч із товстим генералом?” – “Це дружина князя Петра ” – “Як? Невже це та сама Віра, про чию трагічну любов до капітана Правину стільки говорили у світлі?

” – “На жаль, це його друга дружина. Княгиня Віра вмерла в Англії слідом за загибеллю капітана”. Хіба не жахлива смерть?

Хіба не прекрасна любов? І хіба є у світі веши, де не змішувалися б добро й зло? © Л. Б. Шамшин


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Фрегат “Надія”” Бестужева-Марлинского

Categories: Скорочені твори

Links