Тема шкільного твору образ слуги Петра Гринева Савельича

Дуже притягальний у повісті образ слуги Петра Гринева Савельича. Він виписаний найбільше повно й всебічно. Автор намагається показати Савельича в різних життєвих ситуаціях, даючи можливість героєві виявити всі властиві йому якості. Савельич піклувався про маленького пана, як про власного сина: переживав, коли Петруша болів, обурювався, коли юному Гриневу був виписаний для навчання француз. А коли Гринев досяг повноліття й був відправлений служити батьківщині, Савельич усюди випливав за ним і навіть не один раз рятував від смерті.

Савельич

хоч і не вчився грамоті, але від природи розумний, спостережливий. А почуття відповідальності, що він проявляє стосовно Гриневу, гідно замилування.

Автор не приховує своєї симпатії до цього героя. Доброта, простота, чесність завжди подобалися Пушкіну в людях, такий була і його нянька, який він присвячували вірші. Однак, поважаючи Савельича за людські якості, Пушкіна в той же час випробовує жалість і жаль до свого героя й до всього народу, якому довгі роки прищеплювали рабська покора й сумирність. Віддаючи всю душу, усього себе панській дитині, Савельич рідко чув слова подяки, але часто бував незаслужено покараний.

Навіть Петро Гринев, шляхетний дворянин, бував несправедливий до вірного слуги. Так, уперше вирвавшись з-під опіки рідних і відчувши себе дорослим і самостійним, Гринев напивається до безпам’ятства й програє гроші першому зустрічному. Савельич намагається образумить хазяїна, але парубків зухвало відповідає: “Я твій пан, а ти мій слуга. Гроші мої… А тобі раджу не умничать і робити те, що тобі наказують”. А потім Савельич чує ще більш образливі слова; “Подавай сюди гроші або я тебе утришия прожену”. Від образи звиклий, здавалося б, до всього слуга навіть заплакав. Але він продовжує піклуватися про пана все з тією же ретельністю.

Або інший приклад. Довідавшись про дуель, Савельич, не роздумуючи, біжить до місця двобою, щоб, якщо буде потрібно, урятувати хазяїна: “Бог бачить, біг я заслонити тебе своею грудьми від шпаги Олексія Иваныча”. І що ж у відповідь? Гринев не тільки не віддячив свого заступника й рятівника, але ще й обвинуватив його у своєму пораненні. Дісталося Савельичу й від Гринева-Старшого, отругавшего старого за мовчання. Але Савельич не обурився, не став нарікати на хазяїна за несправедливе відношення. У відповідному листі смиренно називає себе рабом, холопом, а образливий лист пана – “милостивим писанням”: “Милостиве писання ваше я одержав, у якому изволишь гневаться на мене, раба вашого… А изволите ви писати, що зашлете мене свиней пасти, і на те ваша боярська воля. За цим кланяюся рабськи. Вірний холоп ваш Архип Савельєв”. Не викликає сумніву, що Савельич смиренно погодиться з будь-якою долею, що йому підготує хазяїн, – хоч свиней пасти, хоч накласти на себе руки, і при цьому й не подумає противитися або захищатися.

Ще більш жалюгідним виглядає Савельич у своєму відношенні до Пугачова й повстанців. Він, виходець із народу, не стає на сторону цього народу й навіть не співчуває йому. Він залишається глухий до проголошуваного заколотниками вільності й судить про події з позицій своїх хазяїв, тобто підтримує тих, хто його ж гнітить.

Савельичу, як і будь-якій простій безправній людині, властив смиренність. Це якість він одержав у спадщину від батька, той – від діда, дід – від прадіда… По-іншому ці люди жити не можуть: занадто довго їм вселяли, що вони – нижче й гірше інших, що смиренність – їхня доля.

Менш детально представлений у повісті образ капітана Миронова. Це шляхетному, чесному, вірний боргу, слову й присязі людин. Відомо, що доброта, сердечність – національні риси російського. характеру, і Іван Кузьмич із дружиною виключенням не були: “Іван Кузьмич… була людина неосвічений і простий, але самий чесний і добрий”. Із цієї причини й прийняли Миронови Гринева як доброго знайомого. Іван Кузьмич, незважаючи на капітанське звання, походив з бідної солдатської сім’ї. Звідти й простота його у звертанні з людьми. Теперішній побут напевно мало чим відрізнявся від побуту його батьків: капітан зберіг почуття міри й скромність своїх предків. Зрада й зрадництво противні натурі цієї людини. І в цьому також проявляється істинно російська душа капітана Миронова. Не можна не захоплюватися його сміливістю й відвагою. Не дочекавшись допомоги, він, анітрошки не коливаючись, вирішує виступити проти численного війська Пугачова. Так само мужньо приймає він і смерть. Однак не можна не погодитися, що діє Іван Кузьмич несвідомо, йому не спадає на думку задуматися, за що він умирає, за яку ідею? Точно так само не замислюється капітан Миронов, чому Пугачов і його люди, проти яких приготував він свою гармату, бунтують, що змусило їх піти проти влади? Миронов не звик мислити критично. Він надходить відповідно до боргу. Капітан Миронов, як і Савельич, вихований у смиренності й покорі.

Симпатичний у повісті й образ Івана Игнатьича, гарнізонного поручика. Розсудливість, розважливість, християнське вміння прощати ближнього свого – якості, властивому цьому пушкінському героєві й всім простим російським людям. Мовлення Івана Игнатьича характеризує його як простої людини, неосвіченого, але по-своєму мудрого. От як міркує Іван Игнатьич, призиваючи Гринева не стрілятися зі Швабриным: “Ви з Олексієм Иванычем побранились? Велике лихо! Лайка на комірі не висне. Він вас побранил, а ви вилайте; він вас у рило, а ви його у вухо, в інше, у третє – і розійдіться, а ми вас вуж помиримо. А те: чи добра справа заколоти свого ближнього, смію запитати?.. Ну а якщо він вас просвердлить? На що це буде схоже? Хто буде в дурнях, смію запитати?”.

Але крім смиренності в простому народі може виникнути й протилежна реакція – бунт, “безглуздий і нещадний”. Пушкіна ніколи не був прихильником революцій, а вважав за можливе зміну суспільного лада шляхом мирних реформ, і тому він може оцінити негативні сторони повстання: грабежі, насильство, жорстокість. Однак Пушкін відкрито симпатизує заколотникам. Пугачов у повісті – носій всіх кращих народних якостей. Люди його відчувають приниженість свого рабського положення. Зі скорботою й болем виконують вони російську народну пісню про селянського молодця, у якій – їхня безправна частка і їхні трагічні долі.

“Історією Пугачова” і “Капітанською дочкою” Пушкін попереджає сучасників про ту криваву анархію, що загрожує російській державі, якщо кріпосницькі порядки змусять “чорний народ” знову узятися за сокиру.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема шкільного твору образ слуги Петра Гринева Савельича

Categories: Нові твори

Links