Образ Гринева в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Спочатку перед нами з’являється парубок, вірний своєму дворянському класу й государині. Він добр, сміливий і мужній, самостійно міркує й надходить. Йому властиві розвинене почуття власного достоїнства й шляхетність. Він чесний, душевно чистий і чуйний, схильний до поезії. Петро Гринев змінюється на наших очах, перетворюючись із шістнадцятирічного недоука, що мріє про задоволення столичного гвардійця, з наївно-простодушного юнака в молоду людину, що сформувалася, теперішнього офіцера, з більшим тактом вихідні зі скрутних станів. Згадаємо,

наприклад, випадок з ротмістром Зуриным. Ротмістр Зурин, послабивши увагу недосвідченого юнака веселими оповіданнями про армію, запропонував йому якось зіграти в більярд на гроші й через якийсь час повідомив, що Гринев програв йому сто рублів. Ці гроші Гринев, як людина честі, повернув Зурину, до жаху Савельича: “Я подумав, що якщо в цю рішучу мінуту не переспорю впертого старого, те вуж у наслідку часу важко мені буде звільнитися від його опіки”. Так Петро Гринев прийняв своє перше, хоч і не зовсім вірне рішення в житті. “Мені було жаль бідного старого; але я хотів вирватися на волю й довести, що вуж я не дитина”.

Після випадку із Зуриным парубок мучився “неспокійною совістю й з безмовним каяттям”. Важко представити в навченому життєвим досвідом і освітою мемуаристі, якої ми бачимо Петра Гринева наприкінці повести, того запального, задиристого юнака, що намагається затвердитися в житті.

Вибір Петра Гринева як мемуарист був не випадковий. Пушкіну потрібний був саме такий свідок, що безпосередньо брав участь у подіях, що мала особисте знайомство з Пугачовим і його оточенням. Гринев не може не розповісти про Пугачова і його соратників, тому що нерідко від них залежали його життя й щастя. Можна сказати, що вся Історія пригод Гринева строго й правдиво мотивована обставинами першої зустрічі парубка з I Пугачовим. Згадаємо, коли пугачовці напали на міцність, Гринев відважно боровся, але його маленький загін, що складався всього зі ста тридцяти солдатів,-не міг протистояти численної пугачевской армії. У підсумку солдати “лжецаря” перемогли. Коли ж Гринева привели до Пугачова, він довідався в ньому вожатого, що під час сніжного бурану проводив їх із Савельичем до постоялого двору. Але грізного проводиря до парубка розташували не тільки загальні спогади. Пугачова скорили чесність Гринева, виявлені їм сміливість і відвага. Юнак міг би впасти перед “царем” на коліна або викликати на себе його гнів, але він обирає третій шлях – не применшуючи ні своїх достоїнств, ні достоїнств Пугачова, він надає йому прийняти рішення:

* “Голова моя ти маєш право, відпустиш – спасибі, стратиш – Бог тобі суддя…”

Батько Гринева, будучи людиною прямим і имеющим свої погляди, відповів би майже як капітан Миронов: “Ти мені не государ, ти злодій і самозванець”. Він по-своєму прав, але Гринев надходить більш розумно. Служити Пугачову він не буде, на відміну від Швабрина, що “обстригся в кружок і тепер… з ними бенкетує!”, а піде проти Пугачова зі зброєю в руках: “Сам знаєш, не моя воля; велять іти проти тебе – піду, робити нема чого” . Своєю сміливістю й мудрістю Гринев не тільки здобув глибоку повагу “великого бунтаря”, але й урятував два життя – свою й своєї улюбленої. Ми знаємо, що Пугачову властиві були недовіра й недоброжелательство до всякого пана, а Гринев був вихований у дворянській сім’ї й свято шанував подання про борг і честь офіцера. Він не розділяв і не міг розділяти поглядів Пугачова як проводиря народного повстання, але співчував йому як людині, що виявив до нього самому чуйність і увага. Три рази випробовував долю Петро Гринев, і три рази щадив і милував його Пугачов.# “Думка про нього нерозлучна була в мені з мыслию про пощаду, – говорить Гринев, – даної мені їм в одну з жахливих мінут його життя, і про рятування моєї нареченої…”

Безумовною художньою знахідкою став образ автора, що є присутнім у повісті незримо, як би увесь час спостерігаючи за подіями й учинками своїх героїв. Вибравши Гринева оповідачем, Пушкін не ховається за нього, і позиція письменника чітка і ясна. По-перше, очевидно, що думки Гринева про повстання закладені в нього автором. Пушкіна віддає перевагу реформам перед революцією: “Не приведи бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний!” По-друге, Пушкін відбирає ситуації, у яких Гринев буде поводитися так, як потрібно авторові. Сам факт вибору оповідача – більша заслуга письменника.

Розповівши в “Капітанській дочці” романтичну історію парубка, що відбувалася на тлі великої історичної події, Пушкін зумів донести до нас багато цікавих фактів з історії повстання Пугачова. Історія як би сама собою уривається в приватне, мирне життя Петра Гринева, і він, звичайний, нічим, крім своїх особистісних якостей, не видатна людина, виявляється залученим у гущавину драматичних подій. Можна сказати, що Петро Гринев із честю виконав роль, відведену йому автором, адже одна з основних думок, якою керувався Пушкін при написанні свого добутку, – довести, що саме життя звичайних людей і становить основу історичного процесу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Гринева в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Categories: Нові твори

Links