Образ Маші Мироновій у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Він вийшов в офіцери “із солдатських дітей” і все життя ревно виконував свій борг – служив імператриці й карав її ворогів, командуючи в Білогірській міцності двадцятьома “старенькими інвалідами”. Його дружина – Василиса Єгорівна – проста й привітна жінка, що за двадцять років звикла до військового укладу життя, підданої небезпекам, і на справи служби “дивилася, як на свої хазяйські”-, “керувала міцністю так точно, як і своїм будиночком”. От у такій обстановці й росла Маша Миронова – та сама Капітанська дочка,

ім’ям якої назване видатний добуток А. С. Пушкіна. Цей жіночий образ незвичайно привабливий, але його привабливість і чарівність розкриваються далеко не відразу. При першій зустрічі з героїнею ми бачимо звичайну “круглолицю, рум’яну” російську дівчину “років осьмнадцати”. Петру Гриневу, від імені якого ведеться оповідання, Марья Іванівна з першого погляду не дуже сподобалася, але адже він дивився на неї з упередженням: Швабрин описав Машу “совершенною дурочкою”, боязкої й несміливої. Ця боязкість розвилася в ній внаслідок того, що Маша дуже довгий час жила замкнуто. Мати її, Василиса
Єгорівна, говорила про неї: “Маша, дівка на выданье, а яке в їй придане? частий гребінь, так віник, так алтин грошей, із чим у лазню сходити. Добре, коли найдеться добра людина; а те сиди собі в дівках віковічної невестою”, але “добра людина” поки не перебував, не було в неї й теперішніх друзів. Вона вела відокремлений спосіб життя, і ніхто не міг навіть припустити, що доля підготувала цій дівчині й несподівані зустрічі, і важкі випробування, завдяки яким по-справжньому розкриється її незвичайний характер.

Чим більше Гринев довідається капітанську дочку, тим більшою симпатією до неї переймається (а слідом за ним і ми): з дитинства звична до життя в солдатському оточенні, Маша, проте, виросла тонкою, чутливою дівчиною. У ній розвилися самостійний розум, сміливість, здатність до глибоких щирих почуттів і сила відстоювати свої переконання. Незважаючи на те що наречені дійсно не стояли в черзі, Маша відповіла відмовою на речення Швабрина стати його дружиною. Її чиста, відкрита душа не могла прийняти заміжжя з нелюбимою людиною, нехай навіть він “людина розумний, і гарного прізвища, і має стан”. “Ні за які благополуччя” не згодна вона на шлюб з розрахунку. Зате, полюбивши по-справжньому, вона не приховує своїх почуттів і відкрито, “без усякої манірності”, зізнається Петру Гриневу (у відповідь на його пояснення) у своїй “серцевій схильності” до нього. Вона впевнена, що її батьки “будуть ради її щастю”, але нізащо не погоджується вийти заміж без благословення батьків нареченого. Всі ці вчинки говорять про її високу моральність і силу характеру. Зрозуміло, що Маші було нелегко віддалитися від Петра Андрійовича, адже почуття її були всі так само сильні, але гордість, честь і достоїнство не дозволяли їй надійти інакше після того, як вона довідалася про незгоду батьків Петра на їхній шлюб. У житті Маші не раз траплялися серйозні випробування, але вона намагалася не втрачати самовладання. Наприклад, коли після захоплення міцності Пугачовим і страти її батьків Машу дала притулок попадя, а Швабрин, залякавши попа з попадею, забрал її й посадив під замок, змушуючи вийти за нього заміж, дівчина знайшла спосіб відправити Гриневу лист із проханням про звільнення. “Богові завгодно було позбавити мене раптом батька й матері, – писала вона, – не маю на землі ні рідні, ні заступників. Прибігаю до вас, знаючи, що ви завжди бажали мені добра й що ви всякій людині готові допомогти…” Звичайно, Гринев не залишив кохану дівчину у важку мінуту, але в якому обличчі приходить довгоочікуваний порятунок! Побачивши Пугачова Машу охоплюють суперечливі почуття: вона бачить перед собою вбивцю своїх батьків і. у той же час свого рятівника. Нерви бідної дівчини не витримали, і замість слів подяки “вона закрила особу обома руками й упала без почуттів”. Пугачов, благословивши, відпустив Петра з Машею, і Гринев відправив дівчину до своїх батьків, які добре прийняли дівчину, тому що “бачили благодать Божию в тім, що мали випадок дати притулок і обласкати бідну сироту. Незабаром вони до неї искренно прив’язалися, тому що не можна було неї довідатися й не полюбити “. Любов Петра до Маші вже не здавалася їм “пустою примхою”, і вони тільки й бажали, щоб їхній син женився на капітанській дочці.

Незабаром Петра заарештували. Саме після арешту Гринева виявилися кращі щиросердечні якості героїні. Махаючи дуже сильно переживала, адже вона знала теперішню причину арешту й уважала себе винуватницею всіх нещасть. “Вона приховувала від всіх свої сльози й страждання й тим час безперестану думала про засоби, як би його врятувати”. Така боязка спочатку, ця дівчина виявилася здатної заради любові й дружби на теперішній героїзм. Махаючи відправилася в Петербург, сказавши батькам Гринева, що “вся майбутня доля її залежить від цієї подорожі, що вона їде шукати заступництва й допомоги усильних людей як дочка людини, що постраждав за свою вірність”. У Царському Селі, гуляючи по саду, вона зустрілася й розговорилася з однією знатною дамою (це була сама імператриця, але Маша про це не догадувалася), розповіла їй про своє горе, і дама обіцяла допомогти. Під час зустрічі з імператрицею й розкривається характер Маші по-справжньому: скромна й боязка дівчина виявила рішучість і завидну твердість духу, завдяки чому домоглася звільнення свого нареченого.

Зустрічаючись із Машею Миронової протягом усього добутку, не можна не захоплюватися її чуйністю, умінням співчувати, любити й прощати, готовністю йти на будь-які жертви й робити самі сміливі вчинки заради любові й дружби. Я впевнена, що чарівний образ капітанської дочки, створений А. С. Пушкіним, – гідний приклад для наслідування й у наші дні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Маші Мироновій у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”