Образ Петра І у поемі О. С. Пушкіна “Мідний вершник”

1. Роль історичної особи в художньому просторі. 2. Контрастна картина життя міста й людини. 3. Монументальність і величчя кумира. Потрібно знайти зміст і в нісенітниці: у цьому неприємний обов’язок історика.

В. О. Ключевский Історичні події й різні великі особистості не раз з’являлися на сторінках добутків О. С. Пушкіна. І кожного з них письменник поміщав в особливе художнє полотно, показуючи тим самим відтінки людей неоднозначних, але в той же час граючу більшу роль у долях Росії Однак на сторінках пушкінських добутків вони не тільки

є відбиттям певної історичної епохи. Історичні особистості відіграють істотну роль і в житті головних героїв, тобто є не тлом, а активною діючою особою. Така, наприклад, одна з функцій Пугачова у романі “Капітанська дочка”.

У цьому добуток історична фігура відіграє роль посаженого батька Гринева. Вона допомагає парубкові у вирі подій, що закручує й ламає долі людей. Соврешенно в іншому ракурсі представлена фігура Петра І у петербурзькій поемі Пушкіна “Мідний вершник”. У цьому добутку письменник створює багатогранний образ історичної особистості і його епохи.

Особливість тексту полягає в тому, що

дія відбувається не під час царювання Петра І, як наприклад у поемі “Полтава”. Проходить уже багато років з тої знаменної історичної сторінки Росії, але в сьогоденні збереглися атрибути далекої епохи. По-перше, це місто на Неві, що стала північною столицею нашої батьківщини По-друге, це пам’ятник Петру І, так же войовничий і величний, якої був і сам государ. Саме із цих двох образів і починається твір Пушкіна “Мідний вершник”.

На початку поеми Петро І представлений нам живим. Цар на березі нескореної ще ріки міркує про те, що це прекрасне місце для закладки нового міста. Саме він дозволить загрожувати шведові, вести торговельні справи й оберігати наші північні границі.

… Тут буде місто закладене На зло гордовитому сусідові. Природою тут нам призначено В Європу прорубати вікно… Місто на Неві стає своєрідним вікном для нових відносин з Європою. Так, з перших рядків добутку створюється монументальний і величний образ не тільки майбутнього міста, але й самого Петра І. І автор не може стримати своє замилування тим, що відбулося із цим болотистим місцем усього за 100 років.

Він зізнається в любові до цього прекрасного місця – місту на Неві У цій картині перед нами з’являється не тільки образ Петра І, але й міць самої Росії. Так історична особа стає своєрідним символом цілої держави. Красуйся, град Петров, і стій Неколебимо як Росія, Так умирится ж з тобою И переможена стихія; Ворожнечу й полон стародавній свій Нехай хвилі фінські забудуть И марної злобою не будуть Тривожити вічний сон Петра! Але надалі оповіданні образ Петра І здобуває зовсім інші відтінки.

Його велич, рішучість побудувати місто на це топкому річковому узбережжі виявляється згубним для звичайної людини Бідне життя Євгенія стає контрастною картиною стосовно тої пишноти, що за століття придбав місто. Вся ця монументальність немов стирається на тлі життя простого обивателя. Вона нічого не може дати, крім замилування собою, тим більше того щиросердечного тепла, якого позбавлений Євгеній у цей вечір. Неву скували й приборкали мости, але вони будуть розведена, так ріка неспокійна в непогоду. Герой же в цей тужливий час і листопадову непогоду залишиться один, замість того, щоб розділити свої гіркі думки з коханою дівчиною Парашею.

Однак міркування про щасливе сімейне життя перемагають Євгенію вдається заснути. Але ранком тривога за близьких – дівчину і її матір – розпалюються з новою силою. Тепер перед нами з’являється старе житло тих, хто залишився в цю повінь на острові. Він відбиває особливий мирок, що всі також, але вже в межах чудового граду, говорить про те, що не все благополучно живуть у цьому царственому місці. Тоді на сторінках добутку, немов у підтвердженні нашої думки, знову виникає образ Петра І у вигляді бронзової статуї.

І вона здобуває в добутку двояке наповнення. З одного боку, рятує Євгенія від води З іншого боку – залишається всього лише статуєю, який немає ніякої справи до страждання людей. Так письменник відкриває новий поворот для розгляду образа Петра І у даному добутку, що відбивається не тільки через образ міста, але й за допомогою монумента.

Пам’ятник Петру І піднімається над водою й дає “притулок” Євгенію, у той же час він не втрачає свою велич і через багато років. У неколебимой височині, Над возмущенною Не Вию Коштує із простертою рукою Кумир на бронзовому коні. Тому статуї не могла принести ніякої шкоди стихія, що незабаром затихла Але от на Євгенію вона залишила незгладимий слід на все життя.

Це не тільки біль від втрати коханої людини, але й божевілля. Головний герой немов замикається у своєму маленькому світі, у якому не хоче нікого впускати. Він створює в душі особливу атмосферу, далеку від величі Петра І, і навіть у якімсь ступені суперечить їй. Місто ж після стихії зміг оправитися й повернутися до колишнього плину життя.

У порядок колишній усе ввійшло. Уже по вулицях вільним Зі своєю нечутливістю холодним Ходив народ Але душу Євгенія не може знову знайти спокій. У ньому продовжує панувати та стихія, що віднесла життя дорогих його серцю людей.

Герой не хоче упокоритися із цією втратою. У такому своєму прагненні він чимсь на мить стає близький самому Петру І з його залізною волею й могутнім прагненням. Недарма автор розповідає про те, що Євгеній немов злився з петербурзькими вулицями. Тепер вони, а не служба, приносять йому їжа, тому що він годується милостинею Довгий час Євгеній живе в такому стані, але в річницю трагедії немов прозріває. Герой уважає, що винуватим у його лихах є саме імператор Росії або, вірніше, бронзова людина на коні.

Так Петро І стає своєрідним ворогом головному героєві. Саме його місто, побудований на “море”, приніс “маленькій людині” набагато більше горя, чим той смог винести. Бачачи пам’ятник, герой розуміє, що й через століття Петро І продовжує панувати над долями людей Він знову розпоряджається їхніми життями й диктує свою волю. А виражає її місто й даний постамент.

Жахливий він в околишній імлі! Яка дума на чолі! Яка сила в ньому прихована! А в цьому коні який вогонь!.. Про потужний владар долі!

Чи не так ти над самою безоднею На висоті, вуздою залізною Росію підняв дибки? У момент нової зустрічі Євгенію не потрібна допомога Навпаки, у його серце причаївся пломінь, який не гріє, а спалює. Герой уже у своїй душі повстав проти цієї людини в особі пам’ятника. Тому в його очах він є гордовитим бовдуром, а не величною фігурою. “Добро, будівельник чудотворний!

– Шепнув він, злобливо затремтівши, – Ужо тобі!..” І раптом прожогом Бігти пустився. Євгеній не прийняв тої допомоги, що йому зробив Петро І, тому що вона пішла врозріз із його особистим життям. Тому він знаходить у собі сили висловити весь свій біль і розпач скульптурі.

Але в уяві головного героя пам’ятник з достоїнством прийняв такий виклик і почав його переслідувати, пролітаючи вулицю за вулицею “на лунко – коні, щоскакає,”. У такому стані Євгеній провів всю ніч. І після цього він став зі смиренністю ставиться до всіх діянь Петра І. Проходячи ж повз пам’ятник, він знімав картуз і йшов стороною. Кінець добутку будується так само на контрасті, як і саме оповідання. Відкривається повість величчю такої історичної особистості, як Петро І, А закінчується загибеллю збожеволілі від горя Євгенія.

Він не зміг у своїй душі знайти місце для цього міста й пам’ятника, що врятував його, але в той же час відняв всі його надії У петербурзькій поемі “Мідний вершник” образ Петра І є однієї із ключових фігур незважаючи на те що він як людина з’являється тільки на перших сторінках добутку. Однак за своє життя Петро І зміг зробити багато чого, що залишило про нього безсмертну пам’ять на багато часів. Використання автором образа Євгенія говорить про те, що не всі можуть прихильно приймати діяння Петра І. Адже побудувавши місто на Неві, він не тільки “прорубав вікно в Європу”, але й “прирік” людей рік у рік зіштовхуватися із природною стихією, яку можна тільки закувати в граніт, але не приборкати. Однак велич Петра І збережеться на довгі часи И після кожної повені або природного катаклізму він буде залишатися таким же величним і прекрасним.

На ганку З подъятой лапою, як живі, Стояли леви сторожові, И прямо в темній височині Над огражденною скалою Кумир із простертою рукою Сидів на бронзовому коні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Петра І у поемі О. С. Пушкіна “Мідний вершник”

Categories: Шкільні твори

Links