“Мідний Вершник”: два герої

З перших же рядків вступу в поемі ” Мідний вершник ” з’являється образ Петра-Реформатора, “повного великих дум”, які геній Пушкіна отчеканил у литі формули історії: Тут буде місто закладене На зло гордовитому сусідові. Природою тут нам призначено В Європу прорубати вікно… Вступ до “Мідного вершника”, цей гімн Петру й Петербургові, належить до числа самих знаменитих творів Пушкіна. Але в цій поемі вперше поет замислюється над тим, що з роками починає турбувати його усе сильніше. Це протиріччя “між державними установами

Петра Великого й тимчасових його указів”.

В “Мідному вершнику” є Петро-Самодержець. Він представлений не в яких-небудь конкретних діяннях, а в символічному образі Мідного вершника як уособлення нелюдської державності. Навіть у тих рядках, де Пушкін начебто б славить справа Петра, уже чутна інтонація тривоги: Про потужний владар долі! Чи не так ти над самою безоднею На висоті, вуздою залізною Росію підняв дибки? “Залізна вузда” у знаменитому пам’ятнику Петру перетворюється в скам’янілого, байдужого бовдура, що, зірвавшись із місця, переслідує бідного збожеволілого Євгенія: И у всю ніч безумець

бедный, Куди стопи не обертав, За ним усюди Вершник Мідний З важким тупотом скакав. Мідний вершник це, звичайно, не Петро, що “могущ і радісний, як бій”, що “весь, як божия гроза”. Мідний вершник це перетворення Петра, що відбулося (з ним і його справою) за минуле століття. Безсумнівно, головним для автора стає різкий контраст між вступом і основною, сюжетною, оповідальною частиною поеми.

Навіщо ж потрібний цей контраст? Яка його значеннєве навантаження? На це питання дивно точно відповів Д. Гранін у нарисі “Два лики”. Через всю поему, через весь її образний лад проходить двоїння осіб, картин, змістів: два Петро (Петро живий, мислячий, “потужний владар долі” і його перетворення, Мідний вершник, що застигла статуя), два Євгеній (дрібний чиновник, бідною, забитою, приниженою владою, і безумець, що підняв руку на “будівельника чудотворного”), два Нева (прикраса міста, “державний плин” і головна погроза місту і життя людей), два Петербург (“Петра створіння”, “юний град” і місто кутів і підвалів бідноти, місто-убивця). У цьому двоїнні образного ладу й укладена не тільки головна композиційна, але й головна філософська думка Пушкіна думка про людину, його самоцінності, будь те Петро I або Євгеній. Мідний вершник протистоїть і живому Петру I як його трагічне перетворення, і Євгенію як символ бездушної державності. Як пише Гранін, ” П-Н з Петром проти М-Ого в-ка й з Е-Їм проти М-ого в-ка”. Євгеній це ще один герой поеми АСП “Мідний вершник”, дрібний петербурзький чиновник. У поемі не зазначені ні його прізвище, ні вік, ні чин, ні місце служби, нічого не говориться про його минуле, зовнішності, рисах характеру. На цьому тлі досить багатозначний натяк на аристократичне походження Євгенія, як і саме його ім’я (Євгеній “шляхетний” у перекладі із грецького), що нагадує про петербурзького аристократа Євгенії Онєгіні.

Безсумнівний глибокий художній зміст подібних умовчань. Позбавивши Євгенія індивідуальних прикмет, автор перетворює його в людину юрби пересічного, “яких зустрічаємо всюди тьму”. Але та ж знеособленість відкриває можливості символічного укрупнення образа дрібного чиновника, що виростає в якийсь сверхтип-аналог символічної фігури “Мідного вершника”. На цьому протиріччі й будується сюжет поеми. Соціальна й моральна незначність Євгенія чітко виявлено вже на початку 1-ой частини поеми. Це дворянин, украй, здається, що забув про минуле, що перетворилося в міщанина не тільки по своєму статку, але й по способі життя, по своїх ідеалах. Намічена в його мріях перспектива “міщанського щастя” повинна як би закріпити зв’язок героя з разночинной середовищем. Але в екстремальній, критичній ситуації – стихії, що розігралася, і принесених нею нещасть Євгеній немов пробуджується від сну й скидає із себе личину “незначності”.

И якщо на початку поеми підкреслена несумірність особистості Петра I, поглиненого думкою про долі Росії, і Євгенія, з його вбогими планами особистого благополуччя, те вже наприкінці першої частини дистанція між ними різко скорочується. Заколишній про власну безпеку, охоплений тривогою за долю близьких, Євгеній морально виростає в очах читача, викликає його співчуття. Герой стає уособленням нещасних і знедолених людей-жертв повені. И це піднесення Євгенія закріплений у символічному малюнку поеми. Сидячи серед бурхливих хвиль “на звірі мармуровому верхи”, у класичній наполеонівській позі (“руки стисши хрестом”) за бронзовим монументом, герой стає в цю мить як би подобою велетня Петра, почасти зрівнюється з ним у масштабах.

Потім уже в 2-ой частині Євгеній робить героїчний учинок, відправившись у човні “чрез хвилі страшні” до старого будиночка “у самої затоки” житлу своєї нареченої Параші. Потрясіння його побачивши катастрофи таке, що він божеволіє. Нарешті в кульмінації поеми, у момент коли “прояснилися в ньому страшно думки”, герой, “злобливо затремтівши”, звертається із прямою погрозою до Мідного вершника -“державцу напівмиру”. І цей заколотний спалах знову зіштовхує й зрівнює нехай на мить Євгенія й Петра I. Таким чином, у своїй поемі “Мідний вершник” Пушкін показує конфлікт між державою й приватною особистістю й відзначає, що цей конфлікт нерозв’язний.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Мідний Вершник”: два герої

Categories: Нові твори

Links