Проблема особистості й держави в поемі Пушкіна “Мідний вершник”

У центрі поеми – особистість Петра I, великого перетворювача, діяльність якого постійно цікавила поета, тому що петровская епоха – один з великих поворотів в історії Росії.

Поема ” Мідний вершник ” – грандіозний філософський роздум Пушкіна про поступальний хід історії. Вступ композиційно протипоставлений двом частинам, у яких розгортається сюжет “петербурзької повісті”. У ньому даний величний образ Петра – перетворювача, що здійснює велику національну справу, про яке мріяли багато поколінь, – зміцнення російської

держави на берегах Балтійського моря:

Відсели загрожувати ми будемо шведові,

Тут буде місто закладене

На зло гордовитому сусідові

Природою тут нам призначено

У Європу прорубати вікно…

Петро виступає тут і як підкорювач самої природи, її стихій, і як втілення перемоги культури й цивілізації над тією дикістю й відсталістю, які до нього століттями панували “на березі пустельних хвиль”.

Пушкін склав поетичний гімн могутній силі розуму, волі й творчої праці людини, здатного на таке чудо, як зведення з “тьми лісів” і “драговини блат” великі й прекрасні міста, символу нової,

перетвореної Росії.

Це приклад людини, що, міг, здавалося, угадати поворот у плині історії й повернути Росію в її нове русло, міг, виходить, стати “владарем долі” не тільки своєї власної, але й всієї Росії:

Про потужний владар долі!

Чи не так ти над самою безоднею

На висоті, у вузді залізної…

Росію підняв дибки?

Так, Петро підняв Росію дибки, але й на дибу одночасно. Самодержець і самодур. Людина влади, цією владою розбещений, що вживає її на велике й низьке. Велика людина, що принижує достоїнство інших людей. Герцен писав: “Петро I – самий повний тип епохи або покликаний до життя геній-кат, для якого держава була всі, а людина нічого, вона почав нашу каторжну роботу історії, що триває півтора століття й достигнули колосальних результатів”. Слова ці можна поставити епіграфом до “Мідного вершника”.

…Проходить сто років, здійснений геніальний задум Петра. Вигляд Петербурга – “Петра створіння” – Пушкін малює з почуттям гордості й замилування. Лірична частина вступу завершується гімном Петру і його справі, непорушність якого – стан достоїнства й величі оновленої їм Росії:

Красуйся, град Петров, і стій

Неколебимо, як Росія.

Але піднесений пафос вступу переміняється сумним оповіданням наступних глав. До чого привели петровские перетворення? Чи краще стало звичайному, бедному людині? Пушкіна розповідає історію життя бідного чиновника Євгенія, ніжно закоханого в Парашу.

Мрії Євгенія про сімейне щастя й особисту незалежність цілком законні, але їм, на жаль, не призначено збутися. Стихійне збурювання природи, протипоставлене розумній волі Петра, несе загибель і Параші, і всьому бедному люду.

Пушкін переносить зіткнення між стихією й розумною діяльністю Петра в план соціально^-філософський. Євгенію протистоїть уже не Петро-Перетворювач, а той самодержавний порядок, що уособлений у бронзовій статуї (“кумир на бронзовому коні”). Євгеній почуває на собі міць деспотизму Петра, що стало йому в образі Мідного вершника, “гордовитого бовдура”. І він відважно кидає йому виклик: “Ужо тобі! …”…”.об бунт зневіреного одинака позбавлений змісту. Ледь кинувши виклик кумиру, Євгеній, у жаху від власної зухвалості, біжить ладь. Зломлений, роздавлений, він шкода кінчає свої дні.

А що ж гордовитий вершник, “державец напівмиру”? Вся напруга, вся кульмінація поеми в моторошній, містичній картині, що пішла за викликом Євгенія.

Біжить і чує за собою

Начебто грому грохотанье

Важко^-дзвінке скаканье

По враженій бруківці.

И, осяяний луною блідої,

Простягши руку у височині,

За ним несеться Вершник Мідний

На лунко – коні, щоскакає.

Виявляється, жалюгідного вигуку бідного безумця виявилося досить, щоб гордовитий бовдур втратив спокій і із сатанинською запопадливістю став переслідувати свою жертву.

По-різному можна оцінювати поему. У ній багато хто бачили оспівування сильної державної влади, що має право зневажити долями окремої особистості заради загального добра. Але є в поемі Пушкіна й інше – гімн гуманізму, співчуття “маленькій людині”, що восстали проти “волі фатальний”.

Воля Петра, суперечливість його діянь, і є крапка символічного сполучення всіх сюжетних компонентів оповідання про бідного петербурзького чиновника – натуральних, фантастичних, історичних, загадково пов’язаних з долями послепетровской Росії.

Велич Петра, прогресивність його діянь обертаються загибеллю бідної людини, що має право на щастя. Конфлікт між державою й особистістю неминучий. Особистість завжди зазнає поразки, коли її інтереси приходять у зіткнення із самовластительным порядком. Гармонія між особистістю й державою не може бути досягнута на грунті несправедливого громадського порядку. Цю думку Пушкіна підтверджує вся трагічна Історія нашої країни


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Проблема особистості й держави в поемі Пушкіна “Мідний вершник”

Categories: Нові твори

Links