Любов у поезії Н. А. Некрасова

1. Новаторство Некрасова. 2. “Панаевский цикл” віршів. 3. Тема сім’ї в любовній ліриці. Те серце не навчиться любити, Що утомилося ненавидіти. Н. А. Некрасов Любовна лірика Н. А. Некрасова не так широко відома, як цивільна, але й тут поет виступає новатором.

Чому були присвячені любовні вірші до нього? Вони оспівували щасливу або нерозділену любов. Некрасов же писав про неї приземленно, увівши в лірику побутове розуміння любові, взаємини із всіх їхніх сторін, з усіма нюансами До Некрасова ніхто не писав про сварки й побутові дріб’язки

в любові, про жіночі сльози й жіноче підступництво. Об сльози жіночі, з додачею Нервових, важких драм! Ви довго були мені завданням, Я довго сліпо вірив вам И багато виніс борошн заколотних.

Тепер я знаю нарешті: Не слабості створень ніжних, – Ви їхньої могутності вінець Вірніше загартованої стали Ви вражаєте серця. Не знаю, скільки у вас суму, Але деспотизму немає кінця! Поет пише про жінок, які не гребують зловживати слізьми для того, щоб одержати бажане. Любов він називає короткозорою, роблячи висновок, що цю жінку не коштувало любити, тому що з нею чоловік робиться рабом. Про листи колишньої улюбленої поет говорить,

що від них потрібно позбуватися або ніколи не читати, інакше Почнеш із усмешкою ледачої, Як марення безневинн і порожній, А скінчиш злобою ревнивою Або болісною тугою…

“У них мало правди, – пише поет, – але вони милі як квіти з могили юності”. Самі інтимні вірші про любов містить так званий панаевский цикл – під такою назвою літературознавці об’єднали дванадцять віршів, присвячених А. Я. Панаєвій. Ця російська письменниця біля п’ятнадцяти років була цивільною дружиною Некрасова. Взаємна любов принесла їм обом і щастя, і переживання Це був роман не просто між чоловіком і жінкою, а між письменниками, співробітниками, співавторами – для того часу це були незвичайні відносини.

Віршований роман, на думку дослідника творчості Некрасова Н. Н. Скатова, був породженням роману життєвого: “…Роман був зроблений не тільки літературний, але й життєвий, життєвий”. Ці відносини супроводжувалися складними колізіями, адже Авдотья Яківна була законною дружиною Й. И. Панаєва, і після її відходу до Некрасова всі троє продовжували жити фактично під одним дахом. Красуня, розумна, утворена жінка, вона тяглася більше до Некрасова, чим до легковагого Панаєва. Микола Олексійович називав її своєю другою музою.

Не знаю я тесней сполучника Сходень бажань і страстей – З тобою, моя друга Муза… Для поета сполучник з Панаєвій був “вільним, по серцю сполучником”. У вірші 1847 року він призиває улюблену до цього сполучника, не лякаючись поголоски й наклепу: потрібно звільнитися від “ганебних уз”, “коли горить у твоїй крові вогонь дійсної любові”. Про те, що довелося пережити Авдотье Яківні до зустрічі з поетом, Некрасов писав: Важкий хрест дістався їй на частку: Страждай, мовчи, притворствуй і не плач; Кому й пристрасть, і молодість, і волю – Усе віддала – той став її кат!

“Людина створена бути опорою іншому, тому що йому самому потрібна опора”, – переконаний Некрасов. Такий же принцип він уважав головним у сімейних відносинах. Вірш “Ми з тобою безглузді люди… ” було вперше опубліковане в 1851 році У ньому говориться про те, що “проза в любові неминуча”, але після сварки слаще примирення. Сварки спалахують легко, і в такий момент у запалі з мови може зірватися “нерозумне, різке слово”.

Ліричний герой пропонує улюбленої: Говори ж, коли ти сердита, Усе, що душу хвилює й мучить! Будемо, друг мій, гніватися відкрито: Легше мир – і скоріше знудить. У цьому невеликому вірші ми бачимо будні сім’ї, побут закоханої пари, не завжди мирний, але це звичайне явище, адже в людей різні характери, і потрібно йти назустріч один одному, щоб зберегти любов Поет говорить про те, що любов допомагає людям вижити. У нього незвичайний для свого часу погляд на відносини між чоловіком і жінкою.

…Як дивно я люблю! Я счастия тобі бажаю й молю, Але думка, що й тебе гнітить туга розлуки, Душі моєї зм’якшує борошна… Його кохана – це не безтілесний романтичний ідеал, а земна жінка, особистість зі складним характером, що має свою думку, свій погляд на речі. Вона – “подруга важких, важких днів”, “подруга темної долі”, опора героя в житті, його підтримка, однодумниця Снову й знову він переживає історію початку їхніх відносин: Покорствуя, переживаю знову И перше движенье страсті, Що Так бурхливо схвилювали кров, И довгу боротьбу із самим собою, И не вбиту борьбою, Але з кожним днем сильней любов, що кипіла. Як довго ти була сувора, Як ти хотіла вірити мені, И як і вірила, і коливалася знову, И як повірила цілком!

Щасливий день! Його я відрізняю В сім’ї звичайних днів; З його я життя мою вважаю, Я дозвільну його в душі моєї!) Закохана пара росте духовно в процесі моральних пошуків Це відносини двох інтелектуалів.

У цих відносинах немає одноманітності, закостенілості. Некрасов пише про особистий, виражаючи у своїх віршах мудрість і досвід сімейного життя. Я не люблю іронії твоєї.

Залиш її віджилої й не жили, А нам з тобою, що так гаряче любили, Ще залишок почуття що сохранили, – Нам рано віддаватися їй! Це була його фатальна пристрасть. В 1856 році він намагається розстатися з Панаєвій, супроводжуючи цю спробу віршем “Прости! Не помни днів паденья… “, де заповість їй пам’ятати тільки миті щасливої любові, забуваючи дні “туги, унинья, озлобленья”.

Вірш “Давно – відкинутий тобою…” (1855) показує нам три етапи любові, спогаду про які пов’язані з одним місцем, обривом у ріки. Перший – коли відкинутий герой хоче кинутися у хвилі, не мислячи життя без улюбленої Другий – коли закохані разом і щасливі, а улюблена благословляє хвилі, отвергшие героя в мінути його розпачу. Третій етап пов’язаний із заходом любові.

Через багато років герой втратив любов і знову повернувся до хвиль, які вже не відштовхують його, а ваблять. Поет вражає нас глибиною вираження свого почуття у вірші, де змішані біографічне, поетичному й психологічне в зображенні динаміки любові. Онапряженном плині любові також говорить вірш “Так, наше життя текло мятежно…”. Життя було наповнено тривогами й втратами, навіть тимчасове розставання люблячих було неминучим, але воно принесло спустошення в душу героя: Але з тої пори як всі навкруги мене безлюдно! Віддатися не можу з любов’ю нічому, И життя нудне, і час длинно, И холодний я до справи своєму Любов і віра – це щирі цінності, якими дорожить герой.

Але він розуміє також, що жінка має право сама вирішувати свою долю, вона заслуговує щастя. Таке зображення героїв, як і поява в любовній ліриці теми сім’ї, було незвичайно новим для того часу. Любов у Некрасова теперішня, земна, а не піднесено-романтична Він показує читачеві прозу любові, складні відносини люблячих один одного людей, стаючи в цій темі чистим ліриком


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Любов у поезії Н. А. Некрасова

Categories: Твори з української літератури

Links