Вірш М. А. Некрасова “Елегія”

Н. А. Некрасов відноситься до числа тих російських поетів, які всією своєю творчістю як би вели суперечку з попередньою літературною традицією і в той же час самі створювали традицію нову, що характеризує той час, в яке вони творили. М. О. Некрасов повністю переосмислює подання про поезію, про роль поета у житті суспільства. Але для того щоб сперечатися з традицією, треба було встановити з нею зв’язок. А тому цілий ряд віршів Н. А. Некрасова носять явно полемічний характер. Таким стає і одне з кращих, на мій погляд, віршів поета – “Елегія”.

Вірш

“Елегія” було написано в 1874 році і стало відповіддю Н. А. Некрасова на висловлювання на адресу поета багатьох критиків.

Один з них писав: “Те, що становило їх (Некрасова) улюблену тему – безпосереднє опис страждань народу і взагалі будинків, – вже їм вичерпано не тому, що подібна тема сама по собі коли-небудь могла бути цілком вичерпана, а тому, що поет наш став якось повторюватися, коли приймається за цю тему “. Інший критик висловив думку, що після 1861 року сама тема здається застарілою та неспроможної. Саме полемікою з такими висловами і можна, на мій погляд, пояснити початок вірша:

Нехай

нам говорить мінлива мода,

Що тема стара – “страждання народу”

І що поезія забути її повинна, –

Не вірте, юнаки! не старіє вона.

Для свого вірша М. О. Некрасов обирає шестистопний ямб з парною римуванням, тобто олександрійський вірш – урочистий розмір епохи класицизму. Це відразу встановлює орієнтацію на високий рівень вірша і, крім того, зв’язок з пушкінської “селом”. Між двома віршами існують та лексичні зв’язку. Порівняємо у Н. А. Некрасова:

… На жаль! поки народи

Влачат у злиднях, покорствуя бічам,

Як худі стада за скошеним лугах… –

І в Пушкіна:

Схилившись на чужий плуг, покорствуя бічам,

Тут рабство худе ширяємо по кермо…

Це порівняння покликане зайвий раз підкреслити важливість теми і встановити зв’язок часів.

Нагальність звернення до цієї теми Н. А. Некрасов доводить тим, що вводить в “Елегію” опис життя народу і показує цілковиту неспроможність реформи. І тому вірш стає свого роду декларацією відносини Н. А. Некрасова до теми поезії і розуміння ролі поета: поет повинен мати одну мету – служіння народу – до тих пір, поки народ не буде щасливий. Некрасов стверджує громадянську поезію, поезію соціальну. Не випадковий тут і вибір жанру: елегія – це традиційний ліричний жанр, зміст якого – любовні переживання ліричного героя. Місце коханої у Н. А. Некрасова займає народ, до нього звернені думки поета. Однак ця любов залишається нерозділеного, і звідси виникає трагічність, властива звучанню вірша:

Я ліру присвятив народу своєму.

Бути може, я помру невідомий йому,

Але я йому служив – і серцем я спокійний…

У цих фразах знову виявляється зв’язок з О. С. Пушкіним, цього разу – із віршем “Ехо”:

Про всяк звук

Свій відгук у повітрі порожньому

Народиш ти раптом.

Тобі ж немає відгуків…

Такий І ти, поет!

Різниця лише в тому, що у М. О. Некрасова ця тема зв’язується безпосередньо з народом, конкретизується і сам сенс порівняння:

… Але той, про кого співаю у вечірній тиші,

Кому присвячені мрії поета, –

На жаль! не відповів він – і не дає відповіді…

“Не дають відповіді” – це явна орієнтація на ліричний відступ з фінальної частини поеми Гоголя “Мертві душі”. Не тільки народ – а й вся Русь – ось та незмінна кохана Н. А. Некрасова, якій присвячено найкращі твори поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вірш М. А. Некрасова “Елегія”

Categories: Твори на задані теми

Links