Реалізм і романтизм у лірику Н. А. Некрасова

Микола Олексійович Некрасов – еамобытней-ший поет у російській літературі XIX століття – являв собою, за словами Ф. М. Достоєвського, “росіянин історичний тип, один з великих прикладів того, до яких протиріч і до яких роздвоєнь в області моральної й в області переконань може доходити російська людина в “сумний, перехідний час”. Некрасов випив чашу страждань і фізичних, і моральних. Узагальненим образом революціонера-демократа в Некрасова з’явився Гриша Добросклонов у поемі “Кому на Русі жити добре”, прототипом якого був

Н. А. Добролюбов. Некрасов зображує долю демократа-різночинця: виходець із бідної сім’ї вчиться в семінарії, живучи впроголодь, у вільний час у місті клопоче за своїх земляків, а приїжджаючи в Село, допомагає їм і в господарстві, “поривається в новорситет” (і, видимо, надійде), уже “з п’ятнадцяти років” він визначив мету свого життя – щоб всім “принижен і скривдженим” “жилося привільно-весело на всій святій Русі”.

Але кінець його був сумний – сухота й Сибір, що Некрасов назвав “Вестмінстерським абатством Русі”. Таких, як Гриша, Некрасов із замилуванням і гіркотою порівнює з “зіркою

падучею”. Підкреслюючи їхню безкорисливість, поет у вуста братів Добросклоновых вкладає прохання до бога лише дати їм сили “чесна справа робити вміло”.

У цій же поемі Некрасов говорив і про розуміння щастя демократами: “світло й воля насамперед”. У вірші “Змовкли чесні, доблесно полеглі” поет не тільки вболіває про передчасно збіглих друзів, але й говорить про те, що вони були самотні, що затверджував і Тургенєв в “Батьках і дітях” в 1861 р. (вірш же ставиться до 1872-74 р.). Чернишевський великим планом пише лише Рахметова й затверджує, що є ще такі люди й у них маса однодумців в особі “нових” людей. Від Чернишевського цей мотив передався Некрасову, і в 1877 році він пише, що “чимало Русь вуж вислала своїх синів […] на чесні шляхи”.

Поет схиляється перед революціонерами, звеличує їх. Для нього вони дійсно стали “зіллю землі”. Але просте замилування й гордість за таких синів своєї батьківщини ми бачимо лише в образі Добросклонова. В “Пророку”, “Пам’яті Добролюбова”, а особливо в исповедальных віршах Некрасова відчувається (або відкрито говорить) власна його приниженість і почуття провини перед ними за свою нездатність змінити звичкам, способу життя. Найбільше Некрасов пише про жертовність цих людей, тім почутті, яким він багато в чому не володів і перед яким схилявся

Некрасов бачить революціонерів, немов оточених якимсь сяйвом, ореолом непорочності, у нього немає спроб проникнути в глиб душі цих людей, як у Тургенєва. Згодом він сам зізнався, що, наприклад, в “Пам’яті Добролюбова” він створив той “ідеал суспільного діяча, що плекав Добролюбов”. Мені здається, що вірші Некрасова, особливо “Пам’яті Добролюбова” і “Пророк”, могли вплинути й залучити до демократів більше прихильників, чим роман Чернишевського, тому що вони виконані такого страждання, преклоніння, гордості й дійсно можуть переконати, що без таких людей “засохла б вива життя”. Поет оспівує їхня жертовність, а жертовність – це Євангеліє, це життя Ісуса, і для християн немає нічого більше великого, ніщо не може зробити на них такого впливу, і Некрасов, що добре знав народ і Біблію, видимо, розумів це. Але поет пише не тільки про своїх загиблих друзів

Сам багато разів щоМ разочаровывались, що часом ненавидевший св народ, щоМ не дава відповід на звук його лір, він призива нов поколінн революціонер не отчаиваться, сія “розумн, добр, вічн”, жи “непраздно” і “у так могил зій, щоб широк постіл народн доД вона проторува шлях Цей його заклик перегукується з наставляннями Чернишевського в “Що робити?”. Після Теми народу революціонери-демократи, напевно, були для Некрасова самої улюбленої й, може бути, болісною темою, у якій він, реаліст, виразив себе як романтик


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Реалізм і романтизм у лірику Н. А. Некрасова

Categories: Нові твори

Links