Короткий виклад роману Берджесса “Заводний апельсин”
Перед вами, бллин, не що інше, як суспільство майбутнього, і ваш скромний оповідач, коротишка Алекс, зараз розповість вам, у який kal він тут vliapalsia. Ми сиділи, як завжди, у молочному барі “Korova”, де подають те саме молоко плюс, ми ще називаємо його “молоко з ножами”, тобто додають туди всякий седуксен, кодеїн, беллармин і виходить v kaif.
Вся наша кодла в такому прикиде, як всі maltchiki носили тоді: чорні штани в облипку із вшитої в паху металевою чашкою для захисту самі знаєте чого, куртка з накладними плечима, білий краватка-метелик і важкі govnodavy,
На інший день я був один, і час провів дуже kliovo. По своєму улюбленому стерео слухав класну музику – ну, там Гайдн, Моцарт, Бах. Інші maltchild цього не розуміють, вони темні: слухають popsu – усяке там дир-пир-дир-дир-пир. А я балдею від теперішньої музики, особливо, бллин, коли звучить Людвіг ван, ну, наприклад, “Ода на радість”. Я тоді почуваю таку могутність, начебто я сам бог, і мені хочеться різати весь цей мир (тобто весь цей kal!) на шматочки своєю бритвою, і щоб червоні фонтани заливали всі навкруги. У той день ще oblomiloss. Затяг двох kis-maloletok і обробив їх під мою улюблену музику
А на третій день раптом усе накрилося s kontzami. Пішли брати срібло в однієї старої kotcheryzhki. Вона підняла шум, я їй дав як треба ро tykve, а отут менти. Maltchicki змилися, а мене залишили навмисно, suld. Їм не подобалося, що я головний, а їх уважаю темними. Ну, уже менти мені вломили й там, і вучастке.
А далі гірше. Стара kotcheryzhka померла, так ще в камері zamochili одного, а відповідати мені. Так що сіл я на багато років як непоправний, хоча сам-те було всього п’ятнадцять
Жах як мені хотілося вилізти на волю із цього kala. Другий раз я б вуж був поосмотрительней, та й порахуватися треба яке з ким. Я навіть завів каверзи з тюремним священиком (там його всі кликали тюремний свищ), але він усе тлумачив, бллин, про якусь волю волі, про моральний вибір, про людський початок, що знаходить себе в спілкуванні з Богом і всякий такий kal. Ну, а потім якийсь великий начальник дозволив експеримент по медичному виправленню непоправних. Курс лікування два тижні, і йдеш на волю виправлений! Тюремний свищ хотів мене відговорити, але куди йому! Стали лікувати мене по методу доктора Бродського. Годували добре, але кололи якусь, бллин, вакцину Людовика й водили на спеціальні кіносеанси. І це було жахливо, просто жахливо! Пекло якоїсь. Показували все, що мені раніше подобалося: drasting, krasting, sunnvynn з дівчинками й взагалі всяке насильство й жахи. І від їхньої вакцини побачивши цього в мене була така нудота, такі спазми й болю в шлунку, що нізащо б не став дивитися. Але вони насильно змушували, прив’язували до стільця, голову фіксували, ока відкривали розпірками й навіть сльозою витирали, коли вони заливали очі. А сама мерзенність – при цьому включали мою улюблену музику (і Людвіга вану постійно!), тому що, чи бачите, від її в мене чутливість підвищувалася й швидше вироблялися правильні рефлекси. І через два тижні стало так, що без усякої вакцини, від однієї тільки думки про насильство в мене все боліло й нудило неможливо, і я повинен був бути добрим, щоб тільки нормально себе почувати. Тоді мене випустили, не обдурилися
А на воля^-те мені стало гірше, ніж у в’язниці. Били мене всі, кому це тільки в голову прийде: і мої колишні жертви, і менти, і мої колишні друзі (деякі з них, бллин, на той час уже самі ментами зробилися!), і нікому я не міг відповісти, тому що при найменшому такому намірі ставав хворим. Але саме мерзенне знову, що не міг я свою музику слухати. Це просто кошмар, що починалося від якого-небудь Мендельсона, не говорячи вуж про Иоганна Себастьяна або Людвіга вану! Голова на частині розривалася від болю
Коли мені зовсім вуж погано було, підібрав мене один muzhik. Він мені пояснив, що вони із мною, бллин, зробили. Позбавили мене волі волі, з людини перетворили в заводний апельсин! І треба тепер боротися за волю й права людини проти державного насильства, проти тоталітаризму й усякий такий 1<а1. І отут, треба ж, що це виявився саме той самий хмирь, до якого ми тоді з операцією “Незваний гість” завалилися. Kisa його, виявляється, після цього померла, а сам він злегка розумом рушив. Ну, загалом, довелося через це від нього робити nogi. Але його drugany, теж якісь борці за права людини, привели мене кудись і замкнули там, щоб я відлежався й заспокоївся. І отоді через стіну я почув музику, саме саму мою (Бах, “Бранденбурзький квартет”), і так мені погано стало: умираю, а втекти не можу – замкнено. Загалом, приперло, і я у вікно із сьомого поверху…
Опам’ятався в лікарні, і коли вилікували мене, з’ясувалося, що від цього удару все заведення по докторі Бродському скінчилася. І знову можу я й drasting, і krasting, і sunn-rynn робити й, головне, слухати музику Людвіга вану й насолоджуватися своєю могутністю й можу під цю музику кожному кров пуститися
Став я знову пити “молоко з ножами” і гуляти з maltchikami, як покладено. Носили тоді вже такі широкі штани, шкірянки й шийні хустки, але на ногах як і раніше govnodavy. Але тільки недовго я цього разу з ними shustril. Нудно мені щось стало й навіть неначебто знову нудно. І раптом я зрозумів, що мені тепер просто іншого хочеться: щоб свій будинок був, щоб удома дружина чекала, щоб маленький беби…
И зрозумів я, що юність, навіть сама моторошна, проходить, причому, бллин, сама собою, а людина, навіть самий zutkii, однаково залишається людиною. І всякий такий ка1.
Так що скромний оповідач ваш Алекс нічого вам більше не розповість, а просто піде в інше життя, наспівуючи найкращу свою музику – дир-пир-дир-дир-пир…
А. Б. Шамшин
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)