Відлюдько (короткий виклад)

Я їхав з полювання ввечері один, на бігунки. У дорозі мене застала сильна гроза. Абияк схоронився я під широким кущем і терпляче очікував кінця негоди. Раптом при блиску блискавок я побачив на дорозі високу фігуру. Це виявився тутешній лісник. Він відвіз мене у свій будинок – невелику хатинку посередині великого двору, обнесеного тином. Хата складалася з однієї кімнати. На самій середині висіла колиска з дитиною, що качала боса дівчинка років 12-ти. Я зрозумів, що господарки в хаті не було. Із всіх кутів дивилася вбогість

Нарешті я зміг розглянути

лісника. Він був високого зросту, плечистий і добре складний, його сувора й мужня особа заросла бородою, з-під широких брів сміло дивилися невеликі карі очі. Лісник представився Фомою, на прізвисько Відлюдько. Від Єрмолая я часто чув оповідання про Відлюдька, якого боялися всі околишні мужики. З його лісу не можна було винести навіть в’язки хмизу – був він сильний і спритний, як біс. Підкупити його було неможливо, та й зі світла зжити нелегко.

Я запитав, є чи в нього господарка. Відлюдько з жорстокою посмішкою відповів, що його дружина кинула дітей і втекла з перехожим міщанином. Почастувати він мене не

міг: у будинку не було нічого, крім хліба. Тим часом гроза закінчилася, і ми вийшли на двір. Відлюдько сказав, що чує стукіт сокири; я не чув нічого. Лісник взяв свою рушницю, і ми пішли до того місця, де рубали ліс. Наприкінці шляху Відлюдько випередив мене. Я услишал звуки боротьби й жалібний лемент. Я прискорив крок і незабаром побачив зрубане дерево, біля якого лісник зв’язував руки злодієві – мокрому мужикові в лахміттях з довгою розпатланою бородою. Я сказав, що заплачу за дерево й попросив відпустити нещасного. Відлюдько промовчав

Снову полив дощ. Із працею ми добралися до хати лісника. Я дав собі слово будь-що-будь звільнити бідняка. При світлі ліхтаря я зміг розглянути його випиту, зморшкувату особу й худе тіло. Незабаром мужик став просити Фому відпустити його, але лісник не погоджувався. Раптом мужик випрямився, на його особі виступила фарба, і він став сварити Відлюдька, називаючи його звіром

Відлюдько схопив мужика, одним рухом звільнив йому руки й велів убиратися до чорта. Я був здивований і зрозумів, що насправді Відлюдько – славний малий. Через півгодини він попрощався із мною на узліссі лісу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Відлюдько (короткий виклад)

Categories: Нові твори

Links