Герой поеми А. С. Пушкіна “Мідний вершник”
Соціальна й моральна незначність Євгеній чітко виявлений уже на самому початку першої частини поеми. Це дворянин, украй, здається, що забув про минуле, що перетворилося в міщанина не тільки по своєму статку, але й по способі життя, по своїх ідеалах. Намічена в його мріях перспектива “міщанського щастя” повинна начебто закріпити зв’язок героя з разночинной середовищем. Але в екстремальній, критичній ситуації – перед особою стихії, що розігралася, і принесених нею нещасть – Е. немов пробуджується від сну й скидає із себе личину “незначності”.
Заколишній про власну безпеку, охоплений тривогою за долю близьких, Е. морально виростає в очах читача, викликає його живе співчуття. Він стає уособленням маси, втіленням нещасних і знедолених людей – жертв повені. І це його піднесення закріплене в символічному малюнку поеми. Сидячи серед бурхливих хвиль “на звірі мармуровому верхи”, у класичній наполеонівській
Звичайно, сам по собі хвилинний бунт Євгенія не страшний “гордовитому бовдурові”. Але він в очах Пушкіна грізний симптом – передвістя нових заколотів, прийдешніх соціальних катаклізмів, тим більше що на царя повстає “незначний” нащадок ніколи славного дворянського роду, у чиїй душі пробуджується заколотне свавілля й горда незалежність аристократичних предків. Тому що соціально й політично принижене стародавнє російське дворянство представлялося Пушкіну “страшною стихією заколотів” (найближчим історичним прикладом для нього було повстання декабристів). Схована, внутрішня готовність до протесту зв’язує Е. з Дубровским і Гриневым, з персонажами ряду незакінчених творів Пушкіна кінця 1830-х рр., що втілюють напружені роздуми поета про долю древньої російської аристократії і її взаємин з верховною владою
(2 votes, average: 3.00 out of 5)