Так чи інакше, полеміка у російській журналістиці завжди велася межею етичних норм. Та заодно відчувалось у ній що його показна, несправжнє. І, напевно, прав У. У. Стасов, який був непримиренним ворогом Суворіна, пишучи: “Ми, як два війська під час хвилинної перемир’я,.. обмінюються табачком, пригощають одне одного горілкою, кажуть люб’язно, ласкаво та дружньо, всміхаються одна одній – а завтра, якщо станеться, знову підуть усаджувати багнети один одному кишки…”.
Зараз “бій” закінчено, і крізь 150 років настав час і дослідникам,
і публіцистам піднятися “над сутичкою” і спробувати зрозуміти, що немає абсолютно правих й цілком винних, й кожна враждующая сторона має пояснення цьому. Решта розсудять час і нащадки, тобто. У цьому жорстокої сутичці Суворін не приєднався до жодного з ворогуючих таборів, він пішов “проти течії”. Ось що писала газета “Голос Москви” в 1912 року по смерті Суворіна (№ 167): “Суворін часто, часто-густо йшов проти течії, будь-коли кривлячи душею, щоб у тон “модним віянням”, які вони були. Його “Маленькі листи” нерідко йшли урозріз із тим, що у ту хвилину вважалося незаперечним. Це створювало
йому чимало ворогів. Траплялося, коли зі сторінок ворожих йому газет, не могших вибачити йому блискучого успіху, лунав відвертий заклик до “бойкоту” “Нового часу”. Друкувалися колективні листи нібито нововременских читачів, отрекавшихся від “Нового часу” і клявшихся відтепер читати лише “Новини” Нотовича”. Однією з випадків, коли Суворін пішов урозріз із тим, що вважалося незаперечним тоді, є історія, що з публікацією статті Суворіна про студентському революційному русі в “Новому часу” 21 лютого 1899 року. Суворін дуже страждав від цього, що ні отримав серйозного освіти, коли всі недоліки він заповнював величезної зусиль для самоосвіти. До студентам він ставився з любов’ю, вважаючи, майбутнє країни у руках освічених покупців, безліч саме нинішні студенти будуть це майбутнє будувати. За свідченням Динерштейна, студенти могли виписувати “в Новий час” за половину вартості. Коли почалися студентські заворушення, він заявив: “Якщо студенти хочуть займатися політикою, а чи не вчитися, нехай йдуть із університету! На місце багато кандидатів. Уся Русь рветься до науки”. Скандал вибухнув величезний. До газет полетіли протестуючі листи, “в Новий час” опинилося під ударом всієї ліберальної преси. Коли 17 березня вийшов указ уряду, що заборонив всякі публікації по студентському питання, Суворіна звинуватили, що він цей указ “випросив” міністр, аби захистити “в Новий час”. Його на суд честі, який його одноголосно виправдав. Усе це історія коштувала йому кількох років життя, їхнім переживанням присвячені багато сторінок Щоденника. Це всім відомий. Д. Рейфильд – автор вступної статті для нового видання “Щоденника А. З. Суворіна” – вважає, що той зробив “грубу помилку”. Але не звернувся безпосередньо до “Маленьким листів” Суворіна 1905 року, коли студенти, знову стали брати участь у політичному рух і влаштовувати страйки. 25 січня 1905 року Суворін писав “Маленькому листі” у тому, що він “кілька років як розв’язано порушив себе обурення багатьох через те, що заговорив проти страйки молоді. Тоді союз письменників зрадив мене суду своєму про те, щоб після мене викинути зі цього союзу. Але суд обмежився зауваженням, хоча у ньому засідали мої політичні вороги. Я нині гадаю, що страйку молоді шкодять як самої, і Росії, наповнюючи її полуобразованными людьми, бо страйк розкладає як учень, а й професорський персонал…”. Суворін у наступних своїх “Маленьких листах” буде постійно повторювати свої докази про неприпустимість участі студентів у страйках, використовуючи дедалі більше різкі, справді обижавшие студентів вислови й характеристики, друкувати у своїх матеріалах студентські листи, відповідати ними, розгорне цілу кампанію на захист своєї ідеї, висловленої в 1899 року. Тобто Суворін наполягав у своїй правоті, коли його у ній впевнений. І чи знайдеться нашого часу людина, який почне Держрезерв боротиметься з таким ставленням до студентським стачкам. “Грубу помилку” зробив не Суворін, інші ж, хто з такою пристрастю звинувачували. На жаль, досі й у роботах Динерштейна, й у деяких статтях про Суворине звучать голоси лише його супротивників з радикального табори відпочинку та не залучаються оцінки людей, котрі знали видавця “Нового часу”, багато років із ним працювали.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)