Найбільш грізний ворог Суворіна

Утім, найгрізнішим ворогом Суворіна був блискучий сатирик М. Є. Салтиков-Щедрін. Їхні особисті відносини з роками змінилися. Ще під час співпраці Суворіна у журналі “Російська мова” (початок 60-х рр.) Салтыков разом із А. М. Унковским й О. М. Плещеевым хотіли видавати журнал і ми запросили його за нараду, потім обідали в трактирі. Щоправда, журнал не вийшов. У 1875 року дружина Салтикова у одному з листів повідомляє, що їм в садибу вже приїхали молодші сыновья-близнецы Суворіна з нянькою і незабаром з’явиться сам Суворін із дружиною. Розладналися

відносини, мабуть, по тому, як Суворін опублікував критичну статтю про “Історії одного міста”, Салтыков йому різко, і публічно відповів.

Салтиков-Щедрін з першого числа “Нового часу” нагороджував суворинскую газету уничижительными прізвиськами: “Новий пятиалтынный”, “Літературно-політичний нужник”, “Портки чичиковского Петрушки”. І найпопулярніша, буквально прилипла назавжди до газети – “Чого зволите?”. Ці прізвиська створювали якийсь емоційний образ газети й її редактора-издателя, змістовної критики у яких майже немає. Знамените “Чого зволите?” малювала согнувшегося

в поклоні лакея, догідливо задає хазяїну споконвічний “лакейський” питання. Це якась можна проілюструвати постійно повторюваному обвинуваченням Суворіна в “догідництві”, “искательстве” перед владою, до цього додавалася що й прізвисько “флюгер”, який повертається туди, куди дме “урядовий вітер”. Слід зазначити, що у наш час основний блюзнірський сенс питання “Чого зволите?” нашим молодим сучасникам не зрозумілий. Більшість студентів, наприклад, вважають, що це Суворін задає своєї аудиторії, читачам газети. На жаль, досі спрацьовує переконання, вироблена багатьма десятиліттями: коли самого Щедрін так сказав, то це істина. І Є. А. Динерштейн пише, всі ці прізвиська “набагато справедливі”, навіть вважаючи за потрібне цю “справедливість” хоч і одному прикладі довести. І ще одна важлива обставина цілком ігнорують прибічники щедрінських оцінок: вони стосуються лише першого десятиліття історії “Нового часу” (Салтиков-Щедрін помер 1889 року), газета виходила двадцять років, змінювалося час, змінювалися люди, старів і ставав мудрішим сам Суворін. Не можна “розтягувати” оцінки, сформовані у час за певних обставин не на десятиріччя вперед лише оскільки вони належать комусь із “великих”. І зайве забувати, що у самої жорстокої ідейній боротьбі може може бути відтінок особисту ворожнечу. До речі, Суворін в боргу не залишався. Він згадував Щедріна “державний сатирик”, натякаючи те що, що цензура пропускала найризикованіші випади письменника проти влади. Це спостеріг і Розанов: “Щедрін весь пройшов (цензурно)”. Традиційно це пояснюється дурістю російської цензури, але не цензори були зовсім дурні. Розумними й освіченими людьми були й російські імператори. У Щоденниках Миколи I є цікаві записи, зроблені на дні перед загибеллю. У Єкатеринбурзі, у домі інженера Ипатьева, де було члени царської сім’ї, вони в шафі повне зібрання творів М. Є. Салтикова-Щедріна. Колишній імператор 27 травня записує, які томи він прочитав, додає – “з інтересом”. 21 червня: “Сьогодні почав VII тому Салтикова. Дуже подобаються мені його повісті, розповіді та статті”. Цікаво, що імператору, хоч і колишньому, подобаються статті Щедріна. Можливо, його дідові і батьку теж сподобалася різку критику, яка б допомогти очистити русскоє государство “від скверни”. Напевно, недарма із лідерів Комуністичної партії в пам’ятне всім час викинув гасло необхідність для радянської держави своїх “Гоголів і Щедриных”. Було у вигляді, природно, що вони зіграють благотворну роль задля зміцнення режиму тоталітарної держави.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Найбільш грізний ворог Суворіна

Categories: Твори з української літератури

Links