Особистість А. С. Суворина

Усі великі роботи про А. З. Суворине почали з’являтися протягом останніх десяти років, з року, беручи до уваги кількох статей, що світ 70-х – 80-ті роки. Капітальна монографія Є. А. Динерштейна “А. З. Суворін. Людина, який зробив кар’єру”, на жаль, витримана на кшталт статті У. І. Леніна “Кар’єра”, яку сказано вже в першій сторінці книжки, вона ж підказала автору тенденційне і неточне назва, оскільки “кар’єру” Суворін загалом не робив, він займався тим, у яких був майстром. Певне, ленінські оцінки відповідають переконанням

Є. А. Динерштейна, його книжка проникнута дивній ненавистю до давно мертвому людині, що неприпустимі для дослідницького праці. У 1999 в Єкатеринбурзі з’явилося дослідження Л. П. Макашиной “Навколо А. З. Суворіна” з підзаголовком “Досвід литературно-политической біографії”. Вона має свої недоліки, але метод аналізу цілком сучасний. Робота надрукована накладом 500 примірників, тому практично недоступна читачів. У 1999 перевиданий наново “Щоденник А. З. Суворіна”, 2001-го – вже згадуваний вище збірник “Охоронець Росії…”. Кілька дуже різних за теми і тону статей розміщені з Інтернету. Оскільки Інтернет

нині є самим доступними цінами й швидким способом знайомства з особистістю, цікаво проаналізувати, що саме пропонує своєму відвідувачу сайт, присвячений А. З. Суворіну. У цій статті буде проаналізовано в повному обсязі матеріали, розміщені на сайтах Інтернету, лише ті, якими сповна користуються студенти факультету журналістики, працюючи над рефератами за курсом “Історія російської журналістики”. Коли більшість бібліотечних фондів переведено із будинків на Мохової на нову бібліотеку МДУ, Інтернет залишається самим доступним джерелом літератури. Але спочатку треба уточнити один принципове питання: що є основним у діяльності А. З. Суворіна? У притаманною йому манері звідси писав У. У. Розанов у статті “З пригадувань і чужих думок про А. З. Суворине”, вперше що у книзі “Листи А. З. Суворіна до У. У. Розанову” в 1913 року і передрукована 1992 року у видавництві “Патріот”, потім у збірнику “Охоронець Росії”: “Суворін у незвичайному можливості її діяльностей, як прямих, і допоміжних, – був Ломоносовим російської щоденної преси; тоді й театр, тут – і газети, і “Маленька бібліотека”, і календар, і магазини. До чого і було стільки? До чого, наприклад, магазин редактору? Усі мимоволі в нього закруглялось аж в, закруглялось в узагальненість, без “календаря”, все “щодня” і всі “зі довідками”, якою ж журналіст? І чи це знав, чому, власне, ту чи іншу починає: Україна ж має було. І потрібна “Уся Москва”, “Весь Петербург”, “Уся Росія”. Усі – “звісно ж”, все – природа, велика “природа” журналіста…” (курсив У. У. Розанова – З. М.). У. У. Розанов чітко визначив головну справу Суворіна. Це – передусім журналіст. Він був журналістом досить нового для Росії типу – газетярем. Річ у тім, тобто майже весь XIX століття господствовавшим типом видання країні “товстий” щомісячний журнал, авторами якого ставали письменники, громадські діячі, писали публіцистичні статті, що мали і разрешавшие найвищому рівні найскладніші філософські, суспільно-політичні проблеми. Тобто першу скрипку у російській журналістиці грали публіцисти. Вже з 1960-х років ХІХ століття перше місце поступово починають виходити щоденні газети, у яких через двадцять років настільки потіснили журнали, що чимало почали говорити про “смерті” “товстого” видання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особистість А. С. Суворина

Categories: Твори з української літератури

Links