Тема судьбоносних митей у російській літературі XIX століття (По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”)

1. Мінути, що перевернули життя героїв. 2. Миттєві усвідомлення в житті Андрія Болконского. 3. Важливість скороминущих відкриттів. Часто в добутках російських письменників можна побачити опис тих судьбоносних мінут, у які головний герой переосмислює своє існування, робить переоцінку своїх поглядів і переконань, що у свою чергу повністю перевертає його життя. Досить згадати Родіона Раскольникова з роману М. Ф. Достоєвського “Злочин і покарання”. Судьбоносние мінути переслідували цієї людини все життя: розмова в трактирі студентів, що міркують

на тему корисності й марності баби-процентщици в цьому світі, убивство це старушонки і її сестри, усвідомлення своєї незначності й визнання своєї провини, миті осяяння любові до Соні.

Кожне із цих коротких проміжків часу настільки емоційно й глибоко переживалося Раскольниковим, що щораз повністю перевертало його життя, змушувало міняти свої стійкі життєві переконання й принципи Якщо Родіона просто переслідують подібні судьбоносние мінути, то персонажі інших добутків можуть зі страхом очікувати їх протягом довгого років і навіть по-своєму готуватися до цієї події, як це трапилося в романі М. Е. Салтикова-Щедріна

“Добродії Головлеви”. Свідомість головного героя твору Порфирія Головлева чи ледве все свідоме життя було зайнято думкою про фатальну мінуту, який він боявся й чекав одночасно. Иудушка, як називали цієї людини в сім’ї, найбільше страшився прокльону матері.

Цей острах, безумовно, впливала на його вчинки. Коли ж мати все-таки прокляла Порфирія, він сприйняв це спокійно: “Дійсно, він дуже боявся матусиного прокльону, але представляв його собі зовсім інакше. У дозвільному його розумі на цей випадок ціла обстановка зложилася: образа, запалені свічі, маменька коштує серед кімнати, страшна, з почорнілою особою…

І проклинає! Потім: грім, свічі потухли, завіса роздерлися, тьма покрила землю, а вГоре, серед хмар, видніється розгніваний лик Ієгови, освітлений блискавками”. Безумовно, нічого подібного в житті не відбулися, тому ці мінути ще більше підтвердили Иудушке його безкарність.

Тобто миті знову зіграли свою роль, причому більше не для недбайливого сина, а для його матері, що після свого прокльону швидко злягла й умерла. Немаловажне значення зіграли судьбоносние мінути в житті головного героя роману Л. Н. Толстого “Війна й мир” Андрія Болконского. На перших сторінках книги герой показується читачеві як зовсім зневірений і утомлений від життя й шлюбу людина. Він зовсім нещасливий у шлюбі, що видає його висловлення, адресоване другові Пьеру: “Женися старим… а те пропаде все, що в тобі є гарного й високого…

Усе витратиться по дріб’язках… “. Навіть війну Андрій розглядає як своєрідне рятування від рутини й одноманітності життя. Він проявляє неймовірну безстрашність у боях, намагаючись скоріше зустрітися зі своєю смертю Коли російське військо програє черговий бій, Болконский, поранений, залишається лежати на поле брані, однак не залишає свого прапора. Наполеон у ті часи користувався величезною популярністю, причому його генеральський талант визнавали не тільки співвітчизники й друзі, але і його супротивники. У їхнє число входив і Андрій.

Коли Наполеон особисто обходить місце бою, Болконский довідається свого кумира. Розуміє, що це мінути, напевно, чекав все життя. Однак відразу його опромінює усвідомлення, що ця зустріч уже не хвилює його. Більше того, у цю мить французький головнокомандуючий представляється йому незначним “у порівнянні з тим, що відбувалося тепер між його душею й цим високим, нескінченним небом із хмарами, що біжать по ньньому,”. Андрій раптом почуває в собі неймовірну тягу до життя, “яка здавалася йому настільки прекрасною, тому що він так інакше розумів її тепер”.

Тому його охоплює радість тому, що поруч із ним перебувають люди, які можуть допомогти йому вижити. Одна тільки мінута повністю перевертає його світосприймання, він по-новому починає дивитися, на свої власні устремління й помилки. Болконский упевнений, що, якщо виживе, то вже зовсім по-іншому заживе в Лисих Горах зі своєю сім’єю. Одержавши важке поранення, Андрій проте виживає, однак його благі наміри розбиваються об жорстоку реальність Його дружина вмирає в родах, залишивши йому маленького сина.

Болконский вирішує ніколи відтепер більше не женитися, і всі свої сили віддає господарським заняттям. Саме ці турботи приводять головного героя в рязанський маєток. Недалеко від дороги він зауважує старий величезний дуб. Зима вже здала свої позиції весні, однак “тільки він не хотів підкорятися чарівності весни”. Болконский починає асоціювати себе зі старим дубом, що знає життя й розуміє, що вона вже кінчена.

Парубок упевнений, що любов, щастя – це тільки самообман, а тому нехай тільки юні “піддаються спокусі весни”. Однак судьбоносние мінути вже очікували головного героя. Вони знову перемінили все його життя, змусили змінити свою точку зору на любов, відчути політ оновленої душі. У повітового проводиря Андрій випадково знайомиться з Наташей Ростовой. Дівчина просто зачарувала зневіреного в теперішніх почуттях Болконского своєю безпосередністю, дитячою веселістю й недосвідченістю.

Наташи не могла не зацікавити його. Ця зустріч зробила величезне, враження на Андрія. Уночі він довго не може заснути, а тому виявляється мимовільним свідкою нічної розмови Наташи сподругой. Схвильована своїм першим у житті дорослим балом дівчина захоплюється прекрасною ніччю.

Вона розповідає, що від щастя готова літати. Зненацька для себе, головний герой випробовує сильне щиросердечне хвилювання. У ньому “раптом піднялася така плутанина молодих думок і надій, що суперечать всього його життя”. Болконский силкується, але не може зрозуміти, що послужило появі подібного спалаху, тому намагається швидше заснути. По дорозі назад він знову звертає увагу на старий дуб.

Навіть до велетня донеслася оживляюча дія весни “крізь тверду столітню кору пробилися із сучків соковиті молоді листи”. Поряд зі старим дубом Болконский раптом виявляє в собі таке почуття радості й відновлення, що не випробовував уже довгі роки. Пам’ять підносить йому спогаду про кращі миті його життя, і він усвідомлює, що життя ще не кінчене, що в ньому прокинулися небувалі сили жити далі. Безумовно, подібні мінути не проходять даром, вони міняють все подальше життя Андрія.

Головний герой ще не раз випробує на собі судьбоносное вплив подібних мінут, але щораз вони залишають слід у його душі те сумний, те радісний. Але в кожному разі вони наповнюють Болконского спрагою життя, змушують його духовно розвиватися, роблять його земне існування більше наповненим і значним. Безумовно, без таких митей людський мир істотно б зубожів, адже в кожного найдуться в житті мінута, що змусили його по-новому глянути на старі проблеми, захотіти побільше вдихнути в груди свіжого повітря й уже по-іншому жити далі, сколихнути болото щоденності й звичності й перейти на якийсь новий щабель світовідчування. Звичайно, не завжди подібні миті сполучені з радістю й відновленням Іноді вони приносять і гіркота втрат, і розчарування.

Однак у кожному разі вони важливі для людини, оскільки змушують його боротися, рухатися далі у своєму духовному й моральному розвитку, витягати певні уроки з минулого й не повторювати своїх власних помилок надалі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема судьбоносних митей у російській літературі XIX століття (По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”)

Categories: Твори з української літератури

Links